Багацько в нас у лісі зозуленят. Більшенькі вони такі. Майже в кожному кубельці саменьке зозуленятко й двійко маленьких сіреньких птушок: батько-матір названі.
А десь під кубельцем чи то ще скніють, чи то вже заскніли захарчовані, недогледжені свої пташата. О, скільки-ж їх!
У сьвіт ока показуєм попелястій парі ту поталу. А вони на теє:
— Зозуленятко таке справне, таке славне зозулясте, одненьке воно, а як гарно з ним перед поважним птаством попишатися! А жваве, як воно всі вишкрібки повипихало! А ті голопупи дуже вже погані! Та й до ката-ж їх, дрібних! Хоч і мізерні, а їсти дай, не прогодуєш! Всі однакові одногніздки, на що й плодить! То-ж таки гніздо, а не гадовище! Що ті писклята пищать, ніхто й не второпа, а зозуленятко-розумнятко все мовчить, несліпими очима кліпає. Дарма, колись-то закукає, скільки нам жить, скаже!
І геть-усюди кубляться такі гнізда. Вже мало не всі вони такі зібгалися.
Гнізда, вкраїнські гнізда. Лексичні гнізда, та й не тільки.
Кує зозуля невидима...
А десь під кубельцем чи то ще скніють, чи то вже заскніли захарчовані, недогледжені свої пташата. О, скільки-ж їх!
У сьвіт ока показуєм попелястій парі ту поталу. А вони на теє:
— Зозуленятко таке справне, таке славне зозулясте, одненьке воно, а як гарно з ним перед поважним птаством попишатися! А жваве, як воно всі вишкрібки повипихало! А ті голопупи дуже вже погані! Та й до ката-ж їх, дрібних! Хоч і мізерні, а їсти дай, не прогодуєш! Всі однакові одногніздки, на що й плодить! То-ж таки гніздо, а не гадовище! Що ті писклята пищать, ніхто й не второпа, а зозуленятко-розумнятко все мовчить, несліпими очима кліпає. Дарма, колись-то закукає, скільки нам жить, скаже!
І геть-усюди кубляться такі гнізда. Вже мало не всі вони такі зібгалися.
Гнізда, вкраїнські гнізда. Лексичні гнізда, та й не тільки.
Кує зозуля невидима...
Немає коментарів:
Дописати коментар