вівторок, 27 жовтня 2015 р.

За котусів

 Ніколи про це не говорив і не писав, ховав це глибоко в собі, але дуже кохаю котів. Усі кохають котів, але я кохаю їх найдужче, найтяжче. Не можу мати котка в хаті, бо то буде профанація. Ну як можна безцінну тваринку ув'язнити в моїм нікчемнім кишлі? Коли я минаю котика на вулиці, опускаю очі долі: не мо'на витримати, сяє він.
Дуже багато хто гадає, що котусь  то мізерна прикраса пустого життя. Щось таке, як дармовис у Космосі. Як кузочка в бурштині. Прикре зблукання!
Чи любите ви котів, як люблю їх я? Ні, ви не любите так котів! Але може ви любили коли-небудь щось чи когось? Ледві щоб, але... може?
Хто кохав безодвітно, хто шляхетно кохав, знає, як болізно збурює душу жаданий і недосяжний образ. Ви любите не так, ви витримаєте. Тож заховайте його в потаємні шухляди ваших вікторіянських кабінетів і не боліть шаленців, чиє витончене замилування терпить лиш одволіклі зідхання за марно сподіваним ідеалом!

2 коментарі: