Подивився на 1-е травня (вже з малої букви) "Заставу Ильича", то-б-то "Мне двадцать лет", бо відновлену першотворну картину треба шукати застряглою десь у Всемережжі. Справді геніяльне кіно, аж позаздрилось — щирий хист; отак дається людям: сина грузинського більшовика з зачіпним іменем Марлен Бог у чоло поцілував. Справді московське кіно, навіть справді совіцьке, цілком сповите кумачем травневого ритуалу — а таки розкуте, живе, молоде.
Але дивитися просто так щось із Москвою зв'язане вже не випадає. Одразу-ж задзижчало зимовою мухою одне маленьке питання. А оті року Божого 1964-го ще нові, юні Слава, Серьожа й Ніколай чи голоснули-б за введення війська до бунтівливої Вкраїни? І тоді, й тепер чи голоснули-б? Тодішніми й теперішніми чи голоснули-б? Безумовно, так. Отож бо й воно...
Де-хто й досі малими богами своїми змушений голосувати так, ніби ловить фіякр у щасливе майбутнє. Чого фіякр? Бо таксівку вже давно впіймали й, через заялозаність, одпустили.
Але дивитися просто так щось із Москвою зв'язане вже не випадає. Одразу-ж задзижчало зимовою мухою одне маленьке питання. А оті року Божого 1964-го ще нові, юні Слава, Серьожа й Ніколай чи голоснули-б за введення війська до бунтівливої Вкраїни? І тоді, й тепер чи голоснули-б? Тодішніми й теперішніми чи голоснули-б? Безумовно, так. Отож бо й воно...
Де-хто й досі малими богами своїми змушений голосувати так, ніби ловить фіякр у щасливе майбутнє. Чого фіякр? Бо таксівку вже давно впіймали й, через заялозаність, одпустили.
Немає коментарів:
Дописати коментар