Знову повстало питання, оте шевченківське: чому не йде апостол правди і науки? А й справді, чому, виглядаємо-ж?
Ми ото по шкільному уявляли собі: прийде якийсь Прометей, скаже правду про дійсні закони життя й дасть науку, з них скористати. Але ходить саме апостол — звіститель, вістівець, і ходить своїм робом. Він носить правду Божу, нестерпну істину, що її треба ще бути в готові несамовдоволено, невситимо похопити й засвійчити. І так зробивши, ще згодитися научатись у тій правді жити й ту правду чинити. Отоді він і прийде, жадібний звитяги, аж засурмить. Чи готові ми до того, чи волимо? Ось де сумнів, ось чому не йде.
Можна припустити, що ми, українці, всіма своїми несьвітніми болещами заслужили на те, щоб він прийшов до нас зокрема. Бо тепер признаємося до вкраїнства, тільки визнаючи, що несила терпіть олжу й лінуватися коло правди, як не холонемо ми коло борщу. Самі-ж собі приказуєм: хто бреше, тому легше, а хто правдує, той бідує. Але заправдували вже з великої біди.
Чи так? Приглядаюся до звичної брехні, до зручних лінощів: вони мене вихваляють, вони мене підпирають, а, де треба, водять і носять. Легкого без правди, як осикова жердина. Нічого, крім кілків, наші пращури з того дерева не лагодили.
То чи йде? Чи прийде?
Ми ото по шкільному уявляли собі: прийде якийсь Прометей, скаже правду про дійсні закони життя й дасть науку, з них скористати. Але ходить саме апостол — звіститель, вістівець, і ходить своїм робом. Він носить правду Божу, нестерпну істину, що її треба ще бути в готові несамовдоволено, невситимо похопити й засвійчити. І так зробивши, ще згодитися научатись у тій правді жити й ту правду чинити. Отоді він і прийде, жадібний звитяги, аж засурмить. Чи готові ми до того, чи волимо? Ось де сумнів, ось чому не йде.
Можна припустити, що ми, українці, всіма своїми несьвітніми болещами заслужили на те, щоб він прийшов до нас зокрема. Бо тепер признаємося до вкраїнства, тільки визнаючи, що несила терпіть олжу й лінуватися коло правди, як не холонемо ми коло борщу. Самі-ж собі приказуєм: хто бреше, тому легше, а хто правдує, той бідує. Але заправдували вже з великої біди.
Чи так? Приглядаюся до звичної брехні, до зручних лінощів: вони мене вихваляють, вони мене підпирають, а, де треба, водять і носять. Легкого без правди, як осикова жердина. Нічого, крім кілків, наші пращури з того дерева не лагодили.
То чи йде? Чи прийде?
Немає коментарів:
Дописати коментар