Час — як вода в дощ: плине, збігає, тебе минає, ніде його взяти, нічим ухопити. Сидиш у своїй ятці, у своїй повітці, ніби-то торгуєш — собою чи ще якоюсь бідою. А часу нема, десь утік.
А потім, після дощу, штрикнеш патиком у пузиря на стелі повітки, й просто перед носом — час, злива часу.
І що з їм тепер робити?
А потім, після дощу, штрикнеш патиком у пузиря на стелі повітки, й просто перед носом — час, злива часу.
І що з їм тепер робити?
Немає коментарів:
Дописати коментар