Я малим готувався до того, що вкраїнської мови зовсім не буде: трохи походить, та й десь собі жвакне додолу. "А шкода, — гадав я собі, — вона-ж така емоційно забарвлена, усі кажуть!".
І от настала — бодай-би не наставала — дуже вже емоційно забарвлена доба. Люде хочуть забути все московське й висловлюють ту жагу вкрай емоційно забарвлено. А сама емоційна забарвленість ну от геть чисто московська. Забудуть до послідку всю культуру московську, лишиться тільки московська емоційна забарвленість.
Чого це так мене смутить? Бо ціле життя пішло на те, щоб повернути землякам неповторне мовне серце, неповторну мовну душу. А воно з серцем, од душі — й до решти московське. Діти-втікачі такою й запам'ятають нашу мову. По московському обарвленою. Лінґвоцид називається, вдалося.
Немає коментарів:
Дописати коментар