Не лежиться ІІ

Воно-б може й добре отак хорувати: як хитра свекруха, що в сорок років десь на селі удавала була перед невісткою стару, кволу бабу. Полежить, походить, поколупає квітника, знову полежить у холодочку, та не хропе, а вже балака на все обійстя. 

Авдіокнижки послухав, трохи пописав, заграв собі музики, а там і кіна. Поробив як активний пенсіонер: аж півтори години, з почуттям перевиконаного обов'язку. Далі руханка, перебіжка — й так було зморишся, як той завідський пес на прогулянні.

Є їсти — смашно, нема їсти — не смакує. Сім год мак не родив, а голоду не робив. Ну, не год, дак місяців буде сім уже напевно, бо вчені люде завели пандемію.

Дак коли-ж грошей ніхто не несе! А платити — кажуть "дай!". Так робили, що ніколи було те грошачча на копи складати. А тепер діти годувати нічим, бо кіп нема. Все перепитують, кухенно кружляючи, чи не закотилося десь чогось смашненького-солоденького. А жінка що пів години забудькувато довідується, чи в тебе таки двісті гривень нема.

І лежиш, хоруєш, а не лежиться, не хорується.