Ще ніколи не були такими незалежними від мене гроші й утілені ними всякі сьвітові добра, як у кінці цього серпня. Сьвято прийшло з серпом, а нічого жати на нашій ниві. Чи це вже по мене? "Серпень з вереснем стискають одне одному правиці...". За плечима в рогатого молодим місяцем серпня таки й справді манячить багатий вересень. Підморгує, ніби каже: "Я то багатий, а чи дам тобі, то то ще подумаю! Гроші до грошей признаються, а злидні — до злиднів."
"Просвистіли ситі крижні." Заздриться їм — без грошів'я вони ситі, без речів'я доліжно їм у густому верболозі. До невпокійливих шпаків серце не горнеться, бо аж надто ми тепер на тих шпаків схожі. "А земля лежить медова." Лежить, не ворухнеться. Тільки-ж ніяк того меду вибрати, ні навіть ізлизати. "А над вічними льодами, над Північним океаном, в гострій птичій далині, — прокладають путь сувору молоді аеронавти." А таки прокладають! І не вірять вони ні в що, й байдуже їм до всього — незалежні та й квит. А ми тут, на своїй землі, самі вже попрокладалися, як сувора путь, — з нашими тими вірою, надією та любов'ю. Молодими аеронавтам цеї Вкраїни й не видно — незалежі вони й од неї. Внизу "домують на крижині мореплавці молоді". Вже й не молодий, і ніде не мореплавець, але звідки те моє відчуття, що домую на крижині і я?..
Немає коментарів:
Дописати коментар