Не всім любо

Жаден суржик уже ніколи мене не розсьмішить. Я завсіди плакатиму на одшибі чужого реготу. Вже й не зву суржиком: дивно таке йменувати зерном, хоч і помішаним. Кажу тепер "мішанка". Т'але й мішанка — то всяка трава на орній землі, щоб земля оговталася, перепочила; а траву — косити, худобі дати. Я нашої тої "мішанки" не дав-би й худобині. Хіба живе може їсти таку холеру?!

А от їдять-же люде, ще й зазовно плямкають, щоб і околові любо було послухать. Не всім любо, знайте. Тут вештаються всякі троїсті музики, то їм, той, аж вуха до щік припина.