Наше письменство та й усе мистецтво 20-х рр. ХХ століття - то термоядерний вибух українського хисту. Але Єфремов, від імени старих (і тоді вже "колишніх") українських интеліґентів - Тесленків, Васильченків, навіть Винниченків - справедливо завважує, що той вибух - то вибух зради. Зради поетичної, маньєристичної, завзятої, молодої, але зради. Із вічними срібняками і вічним зашморгом на арьєрсцені.
Я не сьмію судити тих людей, але мушу пам'ятати, який був їхній кінець.
Я не сьмію судити тих людей, але мушу пам'ятати, який був їхній кінець.
Немає коментарів:
Дописати коментар