Додо

Житомирський готель зветься собі "Додо" - десь тут має жити й Аліса, Олизька по нашому. А в тім, говорять по московській, а не ангелянською: то либонь добрий переклад Дивокраю. Напитую прасування - знизують плечима, кудись телефонують: прання чи прасування? Схожі слова, слова, схожі на слова, як розсипаний горох, лунко бігають по Керроловій хаті.
Врешті вердикт: послуга прасування - сто гривень за одиницю. Дуже кругло!
- А можна самому спробувати?
- Не панське то діло!
- Наше панування вивезли до Архангельського, там воно й закопалося!
- І не мужицьке! Наша покоївка все зробить!
- Це дискримінація!
Походжаю залею, бідкаюся рідномовній покоївці:
- Дивіться, який гарний дядько у вас по хаті пожмаканий ходить! Це не по хазяйському!
Пустила, рідненька! Тепер я прасований у Житомирі. Шкода, що мало хто тут знає, що то значить - тутешню міську культуру розпрасував мужній прас колоніялізму.