середа, 30 вересня 2015 р.

It's high time we join NATO

 Anyone can get a notebook from NATO. It's not a notebook computer, it's a conventional notebook. On it's cover one can read: Join NATO online. There's no exclamation point. There's no point to exclaim.
Not so for Ukrainians. We can join NATO!!! It's only online... But it's right now!!!

As best as one can

 Do your best. If you can't do your best, try your good. If you are no good, contain you worst. Do your best.

Як витесати нетесаного тесана

 Пообіцяймо собі врочисто, що не будемо ні брехати, ні перебріхувати, що слухатимем і дочуватимем, що не працюватимемо за так грошей. Що плекатимемо майстерність. Що любитимем усі мови, в наших перекаладах вживані. Що читатимем. Що шануватимем слово, переказуючи його, що робитимем слово крилатим. Що будемо несторонничі. Що поможемо людям порозумітися. Що знатимем усе, але через смирність того не викажем. Що не кричатимем у буді, не шептатимем у людях, що вимкнемо, нарешті, мобільні телефони. Що не підказуватимемо одне одному на показ. Що пильнуватимемо час, що не битимемося за мікрохвона. Що не заздритимемо, що не лихословитимемо й не сьміятимемося з убогих, не судитимем і не пліткуватимем. Що, як матрос на щоглу, видеремося на фаховий вершок і гукнемо "Земля!", коли там буде земля, й, коли там буде земля, не крикнемо "Вода!"
Що не питимем  не обіцяймо, бо нині як-раз треба випити за наші обіцянки, хоч узавтра й на роботу.
Отже з келихом, чаркою, фужером, шклянкою й паперовим стаканчиком у кулаці (з плястикового пити не раджу: шкода здоровлю, навіть як-що мало вип'єш)  от, пообіцяймо врочисто, що чинитимем так завжди... цього дня, нашого Дня перекладаря. Раз на рік можна. Спробуємо? Ну? Що нам варто пообіцяти? Та ще й врочисто... Всі-ж усе розуміють...

пʼятниця, 25 вересня 2015 р.

У водотечі

 "Facebook не дзеркало, а водотеча.
Зранку в люстро поглянеш, а там недобре: все потребує праці. Жіночка чоло хатинки побілить, півники понамальовує  й якось воно пристойніше й гарніше. А в дядька й коло порога неметено: так і суне собі до людей.
Надвечори, майже в обляги зазирнеться у "Facebook", а там, у пливучій воді потічка, замісць ізмореного працею фантома  всьміхнене лице з-під просьвітчастих жмурків, ніби сам патрета малював: і котики тобі, й амурчики, й троянди небачених кольорів. Подивитися й умитися, ще й з лиця води напитися.
Хороша година, сонечко тихенько сьміється, пір'їнки десь на синьому прапоровому шматі пороздмухувані. І чого не жить? А у селах у веселих  і люде веселі: всі гарнюки й гарнючки одне до одного  лагодом. І жадного сьвічада чи верцадла ніяк ніде нема  все парсуни та поличчя і ніхто ні на кого пальцем не показує.
Ну, майже...

вівторок, 22 вересня 2015 р.

Le homme Nikita

 В українців Нікіта  ім'я-переможець. Можна вважати, що його наново запозичено. З якоюсь новою, досі невідомою метою.
Покажіть мені десь старожитнього нашого Микиту! Нема...
Хай тепер палеолінґвісти нам зроблять передбачення, коли Нікіта обітреться між нашими людьми й ізнов собі засвоїться Микитою та ще й не буде кривдитись.
А як хто без століть уже готовий піти на подвиг українства, то зразу виходь і називайся Микитою вже тепер. Є українці між вами, я знаю, як писав колись Сосюра.
Знаю й вірю.

понеділок, 21 вересня 2015 р.

Образ майбутнього

 Нині на "Гогольфесті" на літературнім майданчикові брали до розваги тему "Образ майбутнього України". І я ходив. А що-ж, дуже цікава тема. Що-правда, сам я образу майбуття не добачаю. Може, то тому, що я сунуся в будучину спиною, сапаючи свої довгі рядки. Трохи посунувся назад  і бачиш під ногами несапаний образ прийдешнього.
У православних християн остаточна майбутність наперед відома, тому ми вдивляємося в те, що близенько. Взавтра Друга Пречиста  піти причаститися. Як удасться  буде гарний образ майбутнього. Взавтра можна не сапать. Скажете, восени хто сапає. А хіба осінь?
Ну, нехай осінь. Я це на прийшлість пишу.

неділя, 20 вересня 2015 р.

За наведення

 Не час цитувати. Час карбувати цитати.

За резервацію

 Хоч що кажіть, але переклад і перекладництво в складі цілокупної вкраїнської культури  то сута резервація. Так пороблено нам. У тій резервації можна коїти, що завгодно, і те "що завгодно" все одно нічого не значить.
Переклади бувають різні, вони в нас здебільша поганенькі, але то все незугарно перелицьовані пишновеличні шати, а король-же не голий! Короля десь нема.
Можна скільки завгодно прикрашати блискучими строями модло чи пустку, але тіла бракуватиме.
В самому-ж перекладі ми чисті, але не соромимося виходити в чужому строкатому пір'ї. Бо резервація. Бо шаманські танці для окрутистих туристів. Бо бубон. І як бубон голі.

Licet barbam auream habeas

 Борода не робить философа, але вона викладає навказ образ одцурання од сьвіту й прикмету духовних шукань. Звісно, стрижений чуб, кумедні круглі окуляри вченого, що не вчиться, старосьвітські кеди одразу рішуче все те заперечують.
Це  гіпстер, це просто мода така. Я ще пам'ятаю, що гіпстерами називали гіппі (призабутих hippy, по совіцькому  хіппі чи хіпанів). Я ще встиг посьпівати на схилі тодішнього гіпстерського віку, гуртом посьпівати, з усім поступовським СССР:

"Когда мы были молоды,
Мы все носили бороды,
Мы все растили волосы
И пели ясным голосом.
Теперь другой расклад,
Дороги нет назад...",


 нема дороги, що й казать, нема. Але вірмо, що в буянні тих манастирських борід під голеними скронями й потилицими  таки розмай свободи. Модня саме barba з відомого так званим студентам-филологам прислів'я "Barba non facit philosophum". Латиною-ж barba  не просто собі борода, а така, що хоч философа і не вчиняє, але порядна жінка з такою бородою, густою та довгою, розпатланою-пелехатою, на вулицю свого дурня не випустить.
У полуденних греків і римлян, може, такі бороди всім росли. Серед нашого брата русича, поки не почали голитися, багато, гадаю, було чоловічої поторочі з прекумедними віниками замісць пишних мітел. І мені, грішному, дав там Бог небагато. Для фундаменталистого православного то велика прикрість. Завсіди заздрив на тих, у кого буйна борода до очей. Тепер не зазадрю, бо нагодився колись кучерявий, коли саме модні були італійські кучері. Ніхто не вірить, що ти справжній, а від того пориває нуда.
З усім тим, завідських бороданів можна щиренько привітати. Близько ста років мусіли вони та батьки й діди їхні голити собі лиця чи не двічі на день, змагаючи вияв своєї мужности, поки та мужність здавалася манірній добі надмірна. Тепер мода оббігла навколо свого годинника й повернулася до розкішних нестрижених борід. Дай Боже, щоб подовше затрималася коло них: може звикнемо до духу й волі.

 

Далекий сьвіт

 То мабуть добре, що ми всі тепер так прикро яскраво думаємо, так підсилено говоримо, так напружено пишемо. Добре либонь і теє, що від тих наших дум, розмов і писань геть нічого не залишиться. Бо аж надто багато передбачалося-б наслідків... Аж за ирій, – далекий сьвіт, брате!

субота, 19 вересня 2015 р.

Також людина

 Обдарована людина, як кажуть, виявляє свій хист у всьому. Нездара людина також... також людина.

Чи буде війна?

 Якби року 7521 від творива сьвіту (року Божого 2013 за новим літочисленням) хтось насьмілився ознаймувати, що наступного року між Україною й Московщиною вибухне війна, такого оголошено-б причинним... І слушно: війни не було й немає. А чи буде? То треба в причинних запитати...

Змамчилися

 Не хочеться, щоб із нашої лексикографії випало слово "змамчитися". Моя мама почула його в Красилові в батькових родичів на весіллі. Там молодики перебралися за молодиць і так забавляли гостей. Мамин сусіда пояснив: "Змамчилися!"
Гарно, еге-ж? Це вам не суржик буде...

Виходячи з ролі

 Мало було тим пещеним славою московським акторам удавати чужу геніяльну ролю, промовляти на віки складені вправною рукою слова. Ні, закортіло виступити з власною історичною партією, подати свою вікопомну репліку...
Хіба не так само мізерний чоловік намагається не влад зімпровізувати там, де все написано. І від Кого... Ох, не треба було...

четвер, 17 вересня 2015 р.

За емоційність

 Я нині, по довгій творчій перервиці, знову на роботі почув, що перекладярям треба перекладати... той... ну... якось емоційніше. На відгалі треба про теє як слід поміркувать. Хоч, правду кажучи, не злюбив я того слова  "емоційно". Воно здається мені геть неемоційне. А слово "емоційніше ще неемоційніше.
Перекладати треба... ну... жваво, чи що... веселіше там, чи як. Але тоді багацько не замозолиш. Просто не встигнеш. Почнеш ото бадьоритися та й раптом геть висилишся. Лагідніше треба, лекше, без палючого почування.

середа, 16 вересня 2015 р.

Перед Дунаєм

 Серед моїх приятелів у "Фейсбуці" з неймовірною втіхою відзначаю Одарку Карась (не Карасиху й не Карасеву). Любо! Яке гарне, незалежне, щиро вкраїнське жіноче псевдо! Воно розв'язує так і не розв'язаний конфлікт "Запорожця за Дунаєм". "Підем, серце, в рідний край!"  це й так буде. А от:
 Гей, Одарко, годі, буде, перестань бо вже кричать!..
А вона перестала. А вона й не кричала. Одарка й Карась  в одності та згоді, навіть прізвище однакове...

Приємного!

 Останніми часами я все чую від українців, молодших і навіть старших, що подають мені їдоме чи питне, ґречне "Приємного!". Чи-ж то справді надбігли останні часи? А де-ж наше смашнеє "Смашного!" та ще й із смашним "шн" у вимові?
Мабуть приємне в тих славних мовців виповзає поза тісні межі сласного-смаковитого. Не дурно-ж вони й приємного дня все бажають. Ну, забаглося людям приємного по тих всіх віках суто духовного! Хай собі мають. Як то кажуть, have a nice life! At last... After all...

Без-духовність

 Пішов оце в неділю навідати свого слабого друга-панотця. Слабий то він слабий, але яко сьвященик  духовно потужний. Тим-то й гадають люде, що до його тільки з духовним і ходять. А я, як у тій пісні співається: в його не обідав, тільки перевідав.
Родина велика та й завітальників чимало, заглядають шанобливо й одразу крадуться відступити: гадають, що там поважна розмова. А я всім гукаю, що прийшов розрадити приятеля в немочі, а не за духовне життя балакати; духовного-ж життя саме тепер зовсім не маю. Яка прикра правда! 

Китайкою очі накрили

 Вірний не може ховати лице своєї віри під мокрим рядном. Навіть як-що те рядно  з культурної европейської китайки.

Молоді верховоди

 Щоб молоднеча бува не позануджувалася, її почали величати "молодими верховодами" (ну, "лідерами", "верховоди"  то я вже від себе). У крайньому разі скажуть: "майбутні лідери". Я підтакую, аж підскакую!
Хай буде. В нас бо молодих так мало  навіть на біженців не вистарчить. Тікати нікому! А вже попереду бігти... Хай та купочка поперідь біжить, хоч поверх води, аби не геть, хай поверховодить. Хай нас і в недовідомій будущині хоч дещиця буде їх  ватагів свого хову.

понеділок, 14 вересня 2015 р.

Завершена досконалість

 Писач переглядає свою стару писанину й переживає напад щирої відрази: манія величности та комплекс меншовартости ненаїсно вимагають од свого раба де-далі, то все більших приносів. Так виробленість силує досконалість.

Щоб не топилися

 Ірина Грущинська дала третьоклясникам природознавство. З її підручника й я, дурний, дізнаюся про плавлення льоду, що "відбувається при 0 градусів". Ви гадаєте, що я зараз присікаюся до мови й вимагатиму виразу "за нуля ступенів"? А от і не вгадали!
Мені якраз до сподоби саме плавлення. Пані Ірина мудро пояснює вкраїнським дітям, що крига лекша за воду, ця її властивість рятує природу від прикрої біди. Отже, хоч і танучи, лід таки не може топитися, він собі й підталий плаває. Це, гадаю, і є плавлення, а ніяк не топління, топлення чи топленина.
Топкі ми, вкраїнці, і через тую нашу топкість нам потрібен крижаний убезпечальний пояс старшої мови московської. Так не потопимось.

Невідворотній зв'язок

 Що таке feedback? Кажуть, що "зворотний зв'язок", "відповідна реакція". Може й так. Сказалося-б і простіше: "відгук", а як кому вадить одноманітність, то можна додати "відклик", "відгомін", "відголос", "відзив" і навіть "обзив".
Як то буває з термінами простими та яскравими, поняття з електроніки, пересидівши років із 30 у щирій науці, в середині минулого століття нарешті здалася комусь удалою метафорою й для мови ділової. А ділова мова (булий канцелярит) для творчої речи сьогочасної  невмируще модло, манір, штиб і штем. Українська термінологічна школа давно вже не бавиться словами короткими чи живомовними, вживаючи хіба москалізмів для її, школи, власного влекшення.
А колись-же і в нас "рефлекс" віддавали "відрухом", і певний час за те нікому нічого не було.
Певний час...
А що-ж із feedback'ом робити? Що нам від його треба? Озовіться мовознавці, ми хочемо знати вашу думку, порадьте нас, подайте нам свій прихильний відзов!

субота, 12 вересня 2015 р.

Продавець часу

 Переді мною почасту вибачаються замовці: приходиш, щоб стати до роботи, а роботи  Біг дасть до печива. Кажу: вибачатись не слід, я торгую своїм часом. Крім часу нічого мені продать, самозатруднений має спродати якомога більше часу свого життя, в ідеальнім сьвіті  весь час физичний.
А що не продалося, спустити в ціні? Аж ніяк! Проданий час можна присьвятити любщині, а непроданий обернути на безчин заклякнення, ніби час і не плине зовсім, а перебуває в непорушному триванні. Сьвідками цього заціплого дива, що змагає простір і пору, згуста бувають і ближні, й ріжні: несплачений час мина без марнотрати хисту, здоровля і снаги.

пʼятниця, 11 вересня 2015 р.

Як слинка котиться

 "Тю-тю-но-па-лін-ня яке гарне слово: аж на шість складів, ще й починається з "тю-тю". Перше  "тю-тю!", а далі  "гиля-гиля, гуси!".
Шкода справді, що несьвідомі вкраїнці просто курять, а як-що палять щось із тютюном, то хіба люльку розпалюють. "Куріння"  ніби досить і того, хоч і ввірилося,  але занадто вже коротко. Не встигаєш накуритися, ба навіть розпалитися. "Тю-тю-но-па-лін-ня" так хороше віддає протяжність чину розкурювання, що застережений проти його підліток устигає викотити слинку.

Відмінкове

 На реклямних щитах  справна пані-добродійка з коротко стриженою жовто-гарячою чуприною. Таких колись діти дражнили "стрига-мокотига". Але тепер  не колись: поважно, бо модньо. Дама щось мудрує з соняшниковою олією, але якось так не насправжки, ніби жартуючи, навіть без хвартушини. А вбрана-ж добірно й шляхетно.
Не віримо, ми, що та пані-хазяйка справді куховарять. Кухарку має таке панство, челядь, ослугу. Та й грубої соняшникової олії не вживають вони: бо-ж полюбляють первак олії оливної, маслиневої, або-ж із виноградних кісточок видушеної.
Дражнять реклямна панія свою хатню робітницю, піддрочують і нас, грішних, приказуючи:
 Я готую з "Олейна", а ви?
А ми? Варимо вода, підсипаєм сода, що-ж удієш, як відмінкових закінчень нема. Де нема флексій, там нема й ре-флексій.
Ну, брендологи, пробачте на слові, пояснять вам, що то марка, а тому в нашій мові вона ніяк не повертається. Як-що фірма "Gap", то в родовому відмінкові, що вам буде  "гепа"?
Але народня "Олейна" так нагадує наше слово "олійна"! Теперішні язики ніде не спотикаються й не ламаються, правда тому. Але здається все-таки, що наші відмінки нам іще трохи потрібні. Багряноволосій ґаздині до них зась. І її напоумкам так само. Без "Олейна" легше обійтися, ніж без відмінок.

ЗНО

 Серік випускники вкраїнських шкіл іскладають ЗНО (зовнішнє незалежне оціновування) з трьох дисциплін: українська мова з літературою, англійська й історія. Громада випускників по всій країні обертається на вишкільний табір спецпризначіння ЗНО.
Перш ніж хтось почне складати тести ЗНО, треба ті тести комусь іскласти. Так воно нашою мовою виходить, хіба-ж ні?
І хто-ж їх ото ліпить, оті тести? Це має бути хтось із наших земляків, хтось такий, що достеменно знає, що таке саме серік єсть наша мова й красне письменство, що таке єсть мова ангелянська, й що таке єсть наша гішторія. Де ви, ясновельможні вчені, ануте, озовіться!
Усі, хто бодай побіжно читав мої дописи, щиро погодяться, що я не маю жадних шансів іскласти нічого вкраїнського. Чи можна по нашому казати "серік", "ануте", "вкраїнський"? Як той мовляв: сідай, двійка!
Ангелянської тим паче не складу, це вже з несторонничого погляду. Приготувати до тесту ще, гадаю, потраплю, а вже самому скласти  то зась. А все одно цікавий я знати, хто ті перфектні, хто ті файні наші англознавці й англомовці? Дай одвіт! Нема... Одвіту нема.
Історія Вкраїни, історія вкраїнська  що може бути ясніще, зрозуміліще й незаперечно певніще за нашу гішторію?!...
Горопашні випускники, куди ми вас випускаємо? Хоч-би куди, а я туди з вами не піду. Вовків боюся... Маєте й без мене проводирів. Хоча, здається мені, що вони не вестимуть перед, а підуть позаду. Назирці. На віддалі простягнутого дрючка.

Пізнай себе

 Американці не знають, що таке Americano, а ми не знаємо, що таке, Вкраїно, ти.

Not anymore

 It is such a pity that Laaondon is not the capital of Great Britain anymore, and is, instead, the capital of something miserably and scantily called the UK.

понеділок, 7 вересня 2015 р.

Contemporary art

 Contemporary art  то корпорація профанів, що компетентно відтинають усе, що хоч ледве диха довершеністю, майстерністю, обізнаністю, ба навіть і простою щирою любов'ю до мистецтва.
З другого боку, треба вважати на те, що тепер не треба потрапляти часові, досить плести поверх води у часовій річці. Глухі музиканти навчилися складати музику, сліпі малярі  малювати, а безрукі й безголові письменники пишуть, аж упріли. Тому треба пильнувати, щоб учасне відіпхнути від берега очепою усе перевиробництво, що женеться плавом.
А що-ж брати? А що хоч. Аби не перебрати. Contemporary art завсіди буде сучасним мистецтвом, бо бистроплинне, скороминуще, перебіжне, стікатиме в море між кам'яними ногами вічних Куратора, Авторитета й Мецената.
Ти не знаєш сьвітлотіни, перспективи, анатомії? Клепли абстракціонізм! Коваль клепле, поки тепле! Ти клеплеш абстркціонізм, але не знаєш барви, фактури, композиції? Тим більше шануватиме тебе твій удячний цінитель, цінувальник і ціновник, що гидує тим самим, що й ти. Ніколи не привабить його той, хто зна барву, фактуру чи композицію, а вже анатомію — то смерть. Воля лащиться до босих ніг дилетанта й гризе жовті підлипчасті халяви академіків.
А, врешті, на-що тобі ті пензлі, фарби, полотно? Бери камеру, штукуй арт-проєкт! Тема: кухенна бійка між подружжям. Спровокуй і зафільмуй. Тут буде все: провокація, злам правил, концептуальність, виклик, епатаж, спонтанність, интерактивність, незавершеність і непередбачуваність. Естетика погрому й оголеність чуття в насильстві  ану ще хтось когось замордує?!
А головне  плюндрація ненависного институту шлюбу, хай йому грець! Свобідна ненависть замісць приневоленої прикидами любови. Хто посьміє сказати, що то не арт-проєкт? Саме сontemporary art авторитетно виріче свій суд: "Мовчок: розбив тато горщок; а мати й два, та ніхто не зна."
До речи, реєструю цього дописа як арт-проєкт у рямках...  щирого сontemporary art.

Виробнича проза

 Вісті з перекладарні. Хоч як-би хотів назвати то творчою чи мистецькою майстернею або й робітнею, не випадає  воно виробня. Особливо в рівнобіжному (синхроновому) перекладництві.
Ото сидиш собі рівно, а просто на тебе біжить безневинний "aluminium production unit". Вони, такі прості, хоч і важкенькі, швидко не бігають, а так 
 підтюпцем. І поки воно спроквола набігає, ти собі міркуєш: невже знов "алюмінієвий завод"? Ну, хай буде хоч "алюмінійний", як-що не "алюміновий". Ну, гараз, а "завод
 чи він у нас в заводі? Треба таки пробувать "ковану" "виробню", хоч тебе й не вирозуміють...
Але є-ж "альбумінарня"? От ви не знали, а вона десь є. То чи не сказати "алюмінарня"? Буде приблизно зрозуміло, що воно таке, й добре стане втямки, що перекладник  не з простих. Це вийде в гаразди.
Тут пригадується, що взагалі-то воно "глинець". Українці, перш ніж забути свої мовні претенсії, встигли назвати ту речовину власним словом. Звідци 
 "глинцевий" і "глинцьовий" аж із двома наголосами.
Поки отакечки морочився, воно притюпало й уже впирається в тебе рогами, треба перекладать. Доки надбігало, скільки дум передумалося, а людям діло робить. Боже, поможи 
 скажу "глинцярня"! Або ні, стривайте,  таки "алімінієвий завод"!
Ось у якім божевільнім сьвіті живуть ті воли просьвіти 
 сумлінні синхронисті!
 

Міґраційна процесія

 Усі люде міґрують: як ті, що завзято кудись добуваються, як і ті, що, всупереч моді, сидять сидьма, переносяться з краю власних предків у край чужих нащадків.

Усе навспак

 Дух підкорений душі, душа  скорилася тілу. Ялинку вирвано з коренем і встромлено в ґрунт догори сподом  про сьвято. У сьогочасної людини крона в землі, а віття й павіття хистко майталається десь у невидимому для закопаної голови душевному просторі. Тільки коріння ще шкрябає небо й майже суцільно належить духові.

субота, 5 вересня 2015 р.

За поясненність

 Коли постало питання про відродження путньої правничої й військової мови, віджахнулися: нас не зрозуміють! Натомісць створили німого покруча  не вам говорити, не нам слухати.
Ті, хто нас міг тоді не зрозуміти, тепер нас і знати не хочуть. А ті, хто втямив-би тоді, не розчовпуть тепер.
Та ми й самі себе вже більше не розуміємо.

Курсом на курси

 Як то кажуть, одним рядком: "Столична влада пообіцяла створити в кожному районі безкоштовні курси англійської." А хто вона та влада, що пообіцяла? "Безкоштовні курси"  вони без коштів, без коштовностей чи без коштовности й вартости?
Байдуже, як будуть неплатні, то піду й одбуду, щоб забуть. Без чарки забуть і ангелянську, й українську  на печінку й на голову легше. Вставай, наливай, столична владо!

Порядкуючи

 Перш ніж обіцяти "навести порядок у столиці", годилося-б довести до ладу власне розуміння, а тоді вже можна й Київу дати лад. Але давати поки ще не навчилися, здається, що завсіди лекше чогось чи когось навести в місто.

Політика внутрішня й зовнішня

 Уявімо собі, що людина в неділю поклала собі випити. То річ законна й питання суто хатньої політики. Але-ж у понеділок  на роботу. То зовнішня обставина, що може певним чином упливати на мірковання політики внутрішньої.
З причин од людини незалежних, почати пити вдалося тільки о десятій, а завершувати довелося о другій (бо вже робітний понеділок). О четвертій всталося з ліжка через природню потребу й зразу зрозумілося, що сьогодні нікуди ходити не варто. Це все ще законний перебіг домової політики.
Але людина натомісць прокидає себе о шостій і кидається дві годині виряджати себе на працю. О восьмій вона, як цьвіткована галера, випливає за двері в чисте море. Й отут починається непередбачувана й нестямна політика зовнішя!
Так на побутовому прикладі ми бачимо, що внутрішня політика є первісна й визначальна що-до політики зовнішньої. 

пʼятниця, 4 вересня 2015 р.

Сьвіт із одним кордоном

 Треба виготувати особливого ґльобуса для Російсьої Федерації. Хай на йому буде РФ у своїх (законних) межах із що-найдокладнішим політичним мапуванням усередині. А поза тими межами хай буяє суто географічна мапа, землеписна, без жадних політичних позначок і рубежів: гори й долини, річки й озера, землі й води, ліси й пустелі. Хай молоді московські ярмаки виїздять у безвість поки що легко взброєними, шабльованими козачими летючками, потайки поринаючи в політичну темряву й безвість, минувши тільки один, власний кордон. На дорогу ще свої запитають і гасла, і хто такий. А далі вже хто що вздріє, той те й знатиме, й матиме. Не перебаранчаймо вільному народові самостійно пізнавати сьвіт.

З віном дівці не сидіти

 Я нарешті розторопав, чого це панночки-міщаночки так старанно й густо наколюються татуюванням, наводять узір чорнилами на пещеній біленькій шкурці так, щоб скрізь усім було видно.
Татуювальна голочка нагадує молодим за прабабусин посаг, коли роботяща дівка придбавала собі й гаптованого, й вишиваного до весілля. Й тоді голка в дівчини невтомно снувала, щоб знали парубки й не соромно було перед старостами. Виходиш княгинею, а на тобі місця гулящого нема: кругом мереживо, скрізь усе половничники та попини розкішні.
Правду кажуть мудріїї люде: ніщо не міняється, тільки технології та розподіл праці. А призбирувати й наздобувати добро в усі віки треба.

Страх Божий

 Питають цікаві люде: чому в нас попереду всього йде страх Божий? Як-що ми так віримо, то чого-ж не тішимося, не радіємо, не розважаємось, а боїмось? Виходить, хто не вірить, той може втішатися собі, а нам зась?
Одна річ  не йняти віри, иньша річ  не боятися Бога. І безстрашна віра може великого бешкету накоїти. Ми починаємо від страху, щоб страхом не скінчити.

середа, 2 вересня 2015 р.

У Соц-Сіцях

 Штука виступати в громадському безмежищі, відомому під красовитою назвою Соц-Сіцях, полягає в умінні написати цидулу там, де можна обійтися одним рядком, і перебутися одним рядком там, де годилося-б мовчати. Загалом беручи, то майстерство навіки закарбовувати те, про що й говорити годі.

вівторок, 1 вересня 2015 р.

"На" чи "в"?

 Московські видання геть-чисто всі покинули бавитися в терпимість-толерантність і пишуть та говорять тепер тільки "на Украине". Мовляв, так наказала сама поправна мова московська, чого-ж гулятися?
Так і англомовці не так що-давно обстоювали за тим, що треба казати "the Ukraine". Далі зрозуміли, що вже не "the", то й не обстоюють більше. Була частина, а стало  ціле. Іван Огієнко в своїй "Рідній мові" завважує: "... це взагалі скрізь відбивається на нашому мовному окресленні обширу: при всьому, що є окреслена цілість, уживаємо в, а що є тільки його частина, уживаємо на". Виходить, питання тут не нормативне, а політичне: дуже кортить усе робити на...
То чи ми зацілілі чи вже пошарпані? А що-ж: нам в Україні стояти, в ній сідіти, в неї ми й ляжемо...

Перше вересня

 Перше вересня. Країна принагідно в українських строях. Розперезані чоловіки в вишиванках на випустку: ніби їх з печи збили, й вони вскочили в перші-луччі штані. Де-хто з цивільних навіть у серпневому польовому однострої. Що тісніше наближаємось до магми питомого народовства, то легше обпалити обгортку й наличко. А таки я любив і любитиму шараварництво.

День знаннів

 Хоч до школи нині й не ходив, але й досі цікавий до всяких знаннів. От узяти хоча-б церковнослов'янську мову. Болгари невимущено вимовляють "єштє молімся" на літургії оглашених, "шт" замісць "щ", бо таку мають мову. І ми ще молимося, але як? У церковнослов'янській мові руського зразка зовсім не має звука "ґ", але де, в якій київській церкві ви це почуєте? У Київі та книжна мова звучала з рідним "г", з тим вона й перебралася була до Москви.
Тепер не те: московити "гекання" на глузи беруть. Усупереч приписам літературної московської мови в словах "Бога", "Господь", "благо" й похідних чуємо в них (і в наших визнавців) "бока", "ґаспоть", "блаґа" й похідне, бо ще й приакують старанно. Слов'янська мова неакуча, зате акуча й ґелґотлива сучасна річ говірна на Москві.
"Політична пільга в Росії є пільга й українознавству",  писав Грінченко. Oh well... Дай Боже нашому теляті вовка піймати. Ну, це ще нескоро. А поки що дамо самі собі пільгу говорити на "г", на "о" й не оглушувати в церковній мові. А там, може, дійдеться й до вимови "і" на місці "ѣ". Як Біг дасть...

Людям заохота

 Американці бідкаються, що їх ніхто не любить, а вони полюбляють усіх. Московці нікого не люблять, а їх усі полюбляють. Не що давно навіть спекалися родичів, що їх повинно любити  тепер нікого.
Українці мають полюбити себе самі  це стане чіпкою пошестю й перехідною хоробою для майже всіх довколишніх народів.

Нецілковита схожість

 Як-би наші діти були подібні тільки до нас, то вони були-б цілковито сповнені лиш нашими вадами, ґанджами, хибами й приганами. Слава Богу, що вони примудрюються вихоплювати з темряви часу де-що із чеснот наших багато пристойніших пращурів.