Contemporary art — то корпорація профанів, що компетентно відтинають усе, що хоч ледве диха довершеністю, майстерністю, обізнаністю, ба навіть і простою щирою любов'ю до мистецтва.
З другого боку, треба вважати на те, що тепер не треба потрапляти часові, досить плести поверх води у часовій річці. Глухі музиканти навчилися складати музику, сліпі малярі — малювати, а безрукі й безголові письменники пишуть, аж упріли. Тому треба пильнувати, щоб учасне відіпхнути від берега очепою усе перевиробництво, що женеться плавом.
А що-ж брати? А що хоч. Аби не перебрати. Contemporary art завсіди буде сучасним мистецтвом, бо бистроплинне, скороминуще, перебіжне, стікатиме в море між кам'яними ногами вічних Куратора, Авторитета й Мецената.
Ти не знаєш сьвітлотіни, перспективи, анатомії? Клепли абстракціонізм! Коваль клепле, поки тепле! Ти клеплеш абстркціонізм, але не знаєш барви, фактури, композиції? Тим більше шануватиме тебе твій удячний цінитель, цінувальник і ціновник, що гидує тим самим, що й ти. Ніколи не привабить його той, хто зна барву, фактуру чи композицію, а вже анатомію — то смерть. Воля лащиться до босих ніг дилетанта й гризе жовті підлипчасті халяви академіків.
А, врешті, на-що тобі ті пензлі, фарби, полотно? Бери камеру, штукуй арт-проєкт! Тема: кухенна бійка між подружжям. Спровокуй і зафільмуй. Тут буде все: провокація, злам правил, концептуальність, виклик, епатаж, спонтанність, интерактивність, незавершеність і непередбачуваність. Естетика погрому й оголеність чуття в насильстві — ану ще хтось когось замордує?!
А головне — плюндрація ненависного институту шлюбу, хай йому грець! Свобідна ненависть замісць приневоленої прикидами любови. Хто посьміє сказати, що то не арт-проєкт? Саме сontemporary art авторитетно виріче свій суд: "Мовчок: розбив тато горщок; а мати й два, та ніхто не зна."
До речи, реєструю цього дописа як арт-проєкт у рямках... щирого сontemporary art.
