Московець на нас позира як на молодшого брата, що його премудрі батьки пляново привели для донорських потреб: старшенькому на оруддя, на поткані... А воно зачалося, вродилося й живе собі на дурну втіху! Ну хіба-ж не падлюка?! Вборзі на живорізання!
Молодший брат суперечить живій історичній справжності, так скажете? А вже-ж, що так! Але Москва не на вбогій дійсності постала, а на багатющій уяві! Ту потьомкінську натяму можна швидкома розібрати і вивезти на далекий схід сонця одним гуманітарним конвоєм. І засьвітить грішним тілом позаколишнє дике болото, а в нас — Дике Поле передмосковське.
Але хто-ж її вивезе — пірникову московоньку — бодай із Дикого Поля нашого? Найхибніша наша хиба — вторинність і гадки, й слова малоруського. Що-правда, ми й досі перше говоримо, а далі думаємо. А що ти вторинний, побічний, то по тебе як-раз прийде головний і ревоне: мій, моя, моє! — тільки дожидай.
Як будемо самі свої, то прийде ведмідь, понюхає й не кусне. Це, скаже, не їдоме — хай Польща забира! А нам тільки того й треба — хай нас за наш пліт повиливають, до нашої комори запхають! Як тут і були!
Молодший брат суперечить живій історичній справжності, так скажете? А вже-ж, що так! Але Москва не на вбогій дійсності постала, а на багатющій уяві! Ту потьомкінську натяму можна швидкома розібрати і вивезти на далекий схід сонця одним гуманітарним конвоєм. І засьвітить грішним тілом позаколишнє дике болото, а в нас — Дике Поле передмосковське.
Але хто-ж її вивезе — пірникову московоньку — бодай із Дикого Поля нашого? Найхибніша наша хиба — вторинність і гадки, й слова малоруського. Що-правда, ми й досі перше говоримо, а далі думаємо. А що ти вторинний, побічний, то по тебе як-раз прийде головний і ревоне: мій, моя, моє! — тільки дожидай.
Як будемо самі свої, то прийде ведмідь, понюхає й не кусне. Це, скаже, не їдоме — хай Польща забира! А нам тільки того й треба — хай нас за наш пліт повиливають, до нашої комори запхають! Як тут і були!
Немає коментарів:
Дописати коментар