Чи раз замислишся над тим, як коїться лихе: сьвідомо чи несьвідомо? Бо-ж хоч кому майне гадка, що сьвітове зло споруджується злагодженими зусиллями потужної громади далеко розумніших за нас людей. А добрість сама в собі щаслива: дурна, бо бідна, бідна, бо дурна.
Мої молоді батьки колись переходили нашу Сирецьку вулицю, йдучи на кіно до клюбу від винарні, що випускала в Київі недошампанізоване, але всеохопне й поглиблене "Советское шампанское", тепер відоме як напів солодке іскристе вино. Мене, недорослого, брали на перегляд неймовірної трилогії — французьких фільмів за Фантомаса. Я заїдав пригоди того бісового пекельника ще теплим борщем із шкляної баньки. І смакувало, та ще й дуже! Фантомасові було сороківник, коли 1911 року про його дізналася читацька публіка. Отже, під час появи французьких екранізацій йому, безсмертному непереможному злочинникові, перейшло вже за сотню. Шістдесяті роки могли зустріти п'ятдесяту річницю жахливої літературної кар'єри тільки згідним реготом: беззглядне зло здавалося сьміховиною. А як же-ж: We shall overcome ...someday!
А проте правдивий книгогриз може ще відшукати в завалах Интернету принаймні перші п'ять романів П'єра Сувестра й Марселя Алена скрізь уживаною ангелянською мовою. Сучасників, а між ними передовиків-модерністів, проєкт, а це був таки він, проєкт-передвісник, вразив найперше не красністю письменства, а новацтвом втіленого в Фантомасових підступах усепереможливого зла. Непереборність, нездоланність того зла крилася в ідельності зрадецьких заходів, а за тою ідеальністю мріла просто незбагненність, то-б-то несьвідомість. У рямцях подій багатирський комісар Жюв і жвавий журналіст Фандор не мають змоги пожити власним життям, не встигають міняти машкари, безнастанно з хапливим угайством розплутуючи бородаті Фантомасові клубки. Читач завсіди потрапляє дізнатися, як воно скоїлося, але питання чому, на віщо — залишається без відповіди, як-що тільки не визнати за таку врочисте велезначне мовчання зла. Романів було з тридцять, могло бути й з триста, бо з клубка вибивалося щодалі більше кінців...
От і фройдівський когут воліє порпатися в підсьвідомій імлі, знаходячи там гробака, та не розпізнючи в хробакові злого. Зло готове навіть заперечувати своє власне доцільне істнування. Гаспидові сьвідомість не потрібна, сьвідомість потрібна тільки Богові.
Мої молоді батьки колись переходили нашу Сирецьку вулицю, йдучи на кіно до клюбу від винарні, що випускала в Київі недошампанізоване, але всеохопне й поглиблене "Советское шампанское", тепер відоме як напів солодке іскристе вино. Мене, недорослого, брали на перегляд неймовірної трилогії — французьких фільмів за Фантомаса. Я заїдав пригоди того бісового пекельника ще теплим борщем із шкляної баньки. І смакувало, та ще й дуже! Фантомасові було сороківник, коли 1911 року про його дізналася читацька публіка. Отже, під час появи французьких екранізацій йому, безсмертному непереможному злочинникові, перейшло вже за сотню. Шістдесяті роки могли зустріти п'ятдесяту річницю жахливої літературної кар'єри тільки згідним реготом: беззглядне зло здавалося сьміховиною. А як же-ж: We shall overcome ...someday!
А проте правдивий книгогриз може ще відшукати в завалах Интернету принаймні перші п'ять романів П'єра Сувестра й Марселя Алена скрізь уживаною ангелянською мовою. Сучасників, а між ними передовиків-модерністів, проєкт, а це був таки він, проєкт-передвісник, вразив найперше не красністю письменства, а новацтвом втіленого в Фантомасових підступах усепереможливого зла. Непереборність, нездоланність того зла крилася в ідельності зрадецьких заходів, а за тою ідеальністю мріла просто незбагненність, то-б-то несьвідомість. У рямцях подій багатирський комісар Жюв і жвавий журналіст Фандор не мають змоги пожити власним життям, не встигають міняти машкари, безнастанно з хапливим угайством розплутуючи бородаті Фантомасові клубки. Читач завсіди потрапляє дізнатися, як воно скоїлося, але питання чому, на віщо — залишається без відповіди, як-що тільки не визнати за таку врочисте велезначне мовчання зла. Романів було з тридцять, могло бути й з триста, бо з клубка вибивалося щодалі більше кінців...
От і фройдівський когут воліє порпатися в підсьвідомій імлі, знаходячи там гробака, та не розпізнючи в хробакові злого. Зло готове навіть заперечувати своє власне доцільне істнування. Гаспидові сьвідомість не потрібна, сьвідомість потрібна тільки Богові.
Немає коментарів:
Дописати коментар