Нехай гірше, аби иньше

Як був я молодий та юний, то прагнув зробитися хоч-би чим, аби лиш не собою, не вкраїнцем. Вабила доля небувала, химерна, чужорідська, хай і чудернацька. Вибившись у колодки, схотів бути конче вкраїнцем, ніким більше, як собою. Гадаю, так само й багато кого дійшлість спонукає до такого бачення отих явищ.
Але на схилі літ де-кому вже й запізно буває ворухатися й борюкатися під пригнітком непоправного. Та й по де-яких краях західніх уже й лад суспільний на таку самобутність важко дихає.
Тому в цьому випадкові насильна причетність до культури московської обдаровує мене козацьким привілеєм — привілеєм саморідного бунту.