Послухавши професорову Тищенкову лекцію в книгарні "Є", зачав я й собі тямкувати, думкою багатіти. Тож ось, що придумав з приводу звісної леґенди про євшан-зілля в руському літописові. Законне-ж питання: чому "євшан", чого не сказати спроста "полин", щоб і свої второпали?
Гадаю то був політес, дипльоматичні викрутки, а сила в тім така: чи не засиділися ви в нас, гостоньки дорогії, чи додому не час? Ми-ж уже вам по вашому й наздогад даєм?!
Подейкують, серби при такій оказії поновну филижанку кави гостині пропонують, а в нас із добрости полинової піднесли.
Що-правда, теперки, вже як хто де засидітися надумав, то ні музикотерапія, ні терапія танечна, ні аромотерапія не залагодять справи. Це як коли вкраїнець на Москві ходить до вареничної "Тарас Бульба", сметану зо сльозиною міша, однак сидить на чужині, в неволі, й не сколупне його ніщо.
Лиш питання "камо грядеши?" й далі не знаходить відповіди.
Подейкують, серби при такій оказії поновну филижанку кави гостині пропонують, а в нас із добрости полинової піднесли.
Що-правда, теперки, вже як хто де засидітися надумав, то ні музикотерапія, ні терапія танечна, ні аромотерапія не залагодять справи. Це як коли вкраїнець на Москві ходить до вареничної "Тарас Бульба", сметану зо сльозиною міша, однак сидить на чужині, в неволі, й не сколупне його ніщо.
Лиш питання "камо грядеши?" й далі не знаходить відповіди.
Немає коментарів:
Дописати коментар