Хворобливе замилування

 "Хворобливе замилування до письменництва, надто в нездар." Що воно такеє, як по вашому? Графоманія. Цілковито підтверджую, яко сьвідомий графоман. Велике замилування маю до письменництва, а хоробливе воно —  бо хисту брак. Щось нездужається, не здариться.

Дійогенові ліхтарі

 "Істино добрий чоловік, то-б-то християнин, трапляється рідше від білого грака. Щоб знайти такого, тобі знадобиться чималенько Дійогенових ліхтарів." Назбирав тих ліхтарів на цілу морську ліхтарню: чи не приплине на моє тихе сьвітло котрий добрий християнин? Добрячих суне, як тих норців, птиці водоплавної, а доброго нічого нема. Де ви літаєте, біле грацтво? Де в вашій зграї заховався мій добрий чоловік?

Засвербіло в піхвах

 Не дурно-ж мають вони ті карабелі козацькі! Не здря-ж таки навчилися по всяких київських Петрових Могилиних академіях! Зараз тобі як вихоплять тії шаблюки мислені, словесні, як зачнуть кресати, аж искри очі самовидцям випікають. Зараз у цім вишкільнім гереці й сама правда викрешеться яко перемога. Ні, то просто в учених піхвах засвербіло й закортіло, аж-аж, збрехати ляскотню. 

Тільки на ню

 "Пливає нещасливо той, хто не потрапить сягнути гавани." А ми все думали, чого так топляться впевнені пливці, чого так рвучко хапаються за зілиночки, соломки й навіть бритви перед тим, як пристати до свойого глибокого дна? Чи згадали вони за гавань, отак хвацько відпливаючи? Знали лиш поверхню й усю надію мали тільки на ню.

Любий наголос

 Життя теперішньої нашої живої мови можна віддати не то одним словом, ба й одним наголосом: слово "любий", що так мені до любови, доводиться скрізь наголошувати — про наших таки простомовних.

Дрібна крамарка

 У нас так швидко все міняється, що пам'ять геть покинула діло робити: ні вона тобі коло землі, ні коло ремества, ні до книжки не береться, ні до молитовника, а тільки приторговує собі всяким дріб'язком. І все займає й налазить на чужих перекупок.

Янгольський побит

 Що може бути важливіше й одповідальніше за богославлення? То вже янгольський побит людського життя, наше благословенство. Як-що тішити біса — прокляття, то це — благословення. Т'але як? Спитувалися будуючи, малюючи, музикуючи. Промовляючи. Тепер чи спитуються? Ато! Дак чи вдається? Спиток — не збиток, як той мовляв, а тут може ще й набуток буде. Одно слово, треба щось пробувати. Подивившись, послухавши чужих проб, щось і собі так. А то й просто жити як Божа слава, на сьвятість намилувавшись. От хоч копієчку дай на славу Божу.