четвер, 3 серпня 2023 р.

Просто Грицько

 Пантелеймон Куліш недовго думав і написав цілу поему "Грицько Сковорода". І справді: до Куліша дуже пасувало вседосконале ймення Пантелеймон, а до Сковороди — таки Грицько.
 А тепер не те: ніде не бачимо ні височенних Пантелеймонів, ані низеньких собі Грицьків.

Перед сліпим

 "Розкладай перед сліпим, що бажаєш і скільки бажаєш, але все те про його дурниця." Ми те досьвідчили: що в Бога день розкладаємо перед сліпими цілий базар. І ось яка штука: поки розкладаєш — ніби зрячий, а бачити чуже розкладене — то знов сліпий і кругом дурниці.

По долоні

 Народні перекази люб'язно переказують нам, що Сковорода любив найперше з кожним поручкатися. Тоді з одним одверто й охоче говорив, а од другого одвертався й мовчком одходив. По руці, бач, пізнавав чоловіка (ручкатися з жінками тоді ще не заведено було). Посполиті гадали, що він просто намацував мозолі. Т'але-ж ми з вами знаємо, що найодвертіше Сковорода балакав із генерал-майором, таємним радником (не Сковородиним, а царициним) Ковалинським.
Ні, таки щось иньше бачив по долоні Сковорода. І багато-дечого всякого.


Задерши ноги

 Сковорода легко помічає, що сьвіт наш на руках, задерши ноги, задкує вперед. Це називається тепер поступ, а за Сковороди ніяк не називалося, але вже так і було. Стрімко так поступає сьвіт, але не навально. Бо цим робом незручно, а йнакше він не потрапить.

Час у жилах

 Молодому кентаврові час тече в жилах, аж стугонить: звідкіля воно береться, де дівається — чи не байдуже, воно-ж є! Вічно повертається, вічно виринає з того провалля, куди ніхто не заглядав і заглядати не треба. А потім Кроносова стріла поціляє — й час точиться, спливає, аж холодно спустошалим жилам.

Поконеччя до літання

 Я тепера йнакше дивлюся на всяку людську тілесність: ніколи як на даність, завжди як на минущість. Втрачаючи кінцевини до стрибу, либонь іздобуваєш поконеччя до літання.

Предківщина ІІ

 "How poor are they who have not patience!" Попередня доба повривала всім терпець. Взяла на спробу, спокусила — й от нема. Забрала велике багацтво, предківщину. Теперішня доба намагається повернути велике дідівське терпіння. А чого ще можна справді надбати? Хто має терепець, той буде мистець. Терплячий, як час, він один буде незмінний, знаючи життьову щерть будь-якої мити, не пускаючись повняви аж до кінця. Геть і по скінчанню.