Молодому кентаврові час тече в жилах, аж стугонить: звідкіля воно береться, де дівається — чи не байдуже, воно-ж є! Вічно повертається, вічно виринає з того провалля, куди ніхто не заглядав і заглядати не треба. А потім Кроносова стріла поціляє — й час точиться, спливає, аж холодно спустошалим жилам.
Немає коментарів:
Дописати коментар