Наш письменник не конче має написати повість, п'єсу, в'язку оповідань, трохи постудіювати-пополітикувати, поперекладати, бучно відсьвяткувати свої двадцяті народини й застрелитися наступного дня, як то вчинив один із наших земляків далекого 1907 року. На віку як на довгій ниві. Можна й пожити капку, поки громадянство дещо призвичаїться до твойого істнування. Тоді, озираючись назад, люде оціновуватимуть твої раніші твори й казатимуть: "Дак от же-ж міг колись писнуть, а теперечки геть списався й виписався! Й отак помалу довшатиме доба твеї вхваленої творчости. І тільки завершальний етап утвердиться вже тільки по заслуженій смерті.
Немає коментарів:
Дописати коментар