Аґентурна карієра Петрову-Домонтовичеві склалася карколомна, т'але й блискуча. Навіть і цього свого таланту він нікуди не закопав: не сидів, не нидів, а дбало й методично працював, як ізмалечку научали тато-панотець, як, урешті, й звик. Все йшло в добре зроблену роботу, а, отже й на добро. А за решту талантів, пан Петров, гадаю так-би сказав, пояснючи обставу в глухій кухні, звертаючись до чужої жінки Сохвії:
— Та пропала-б пропадом уся моя розмаїта наукова праця, як-би на її сторожі десятиліттями не стояв вірний справі й ділу товариш Іванов! А те, що встиглося-б до 1936-го, посмертно пожерли й розплювали-б усеїдні київські провінціяли.
Немає коментарів:
Дописати коментар