Підступаючись до власного акме (ακμή) й зазираючи в долину через маківку апогею, я сподівався, що вже під теперішній вік свого життя буду як-раз добрячий і мудрий. Чи міг я знати, що з громохмарної гори буде схід у паділ сьвітового горя? Та ще й у складі некерованої валяви?! І надало-ж тобі, сьвіте, зробитися отаким незґрабним і кострубатим! Тільки тебе виную за теє, що досі єсьм і не добрячий, і не мудрий, за теє, що й не видно навіть і в прозір ані вигляду, ні надії.
Немає коментарів:
Дописати коментар