Орічність мови, її відмінність від усіх иньших, а надто сусідніх мов, — єдина запорука її виживання й заціління. На віщо, скажім, київській молодечі державна мова, що по невільницькому наслідує московщину? Це "поводження з одходами" без усякої надії на остаточне попорання покидьків. Що робити в повсюдною ангелянською, що настирливо лізе в річ через засоби супермасової информації й учепиві технології — питяння окреме. Т'але ніби вкраїнський переклад, що затято транслітерує англійщину, вже ні до чого.
Пуризм у мовознавстві часто ототожнюють із нашою щиро вкраїнською опрічністю. Та, на мою думку, рідна опрічність — багато ширший і натуральніший спосіб розуміння. Принаймні в наших теперішніх умовинах слід брати пуризм як безнадійне зажмінення мови, обмеження її в праві заховувати спільні з сусідніми мовами, проте питомі риси (не тільки й не конче лексичні). Одно слово, наша щедрість на слово — то теж наша опрічність, особливість, несхожість із околом.
Немає коментарів:
Дописати коментар