Декотрі свого хову політичні оглядачі, як виявляється, неспдоівано добре потраплять тобі городникувати. Однак на тому не обмежуються. Хоч обрежна прадідівська мудрість театральним шепотом і підказує: "Знай, городнику, своє городництво, а до панстких справ не мішайся!" А от із мене таки справді скромний трудівник, скромний навіть овочами тої вже праці. Тому найбільше люблю опікуватися гноївкою, чи пак гнояркою, термінологічно відомою в теперішньому просьвіченому народі як "компостна купа". Так іспитуюся примножити плодючість піскуватої в нашому садовому товаристві землі. Не дивуйтеся, добрі люде, що взяв піскувату, чи напитав її в нашій чорноземній Київщині. Просто чистили озеро, та й висипали купи не компостованого піску просто на рідні чорноземи, а ділянки тії, щоб не гуляли, роздали трудящим ув управу, чи пак обробіток.
То вже я роками пораюся з тими гноярками. До сугною підсипають отої нашої бідної, піскуватої землиці, щоб було. І земля проглинає сугній, масно наїдаючись, ситчаючи й обертаючись на чорний родючий ґрунт, ґрунт мойого недолугого мужикування. Земля їсть — довго жує, т'але ззідає гуть усе. Городянин землі не друг: він її, неньку, все спитується на ложі придушити, заваливши крижаними камінними подушками й перинами. Одначе й там, під чавами, цямкає й чвакає ще жива по багатьох городянах (і гродниках земля).
Немає коментарів:
Дописати коментар