Те, що зміст і змисл, истота житів'я (а не рація й не глузд і не значіння) в самому животті, в його течиві й потоці, єднає нас із усім живим, навіть і з усією органікою. Та й неорганічне — можна в'явити собі брилу, що лежить і виповнюється своїм брилуванням, де є ваговитість лежіння на землі, живе тривання довкола й тисячолітня камінна ентропия. Цей зв'язок могутній, він у нас із твореним сьвітом, він дає нам бреніти в сьвітовій симфонії.
Дале-ж де наш стосунок до буття, до вічности, до Творця? Де житіє? Життя не дає відповіди.
Немає коментарів:
Дописати коментар