Коли мені пишеться щось гідне публічнішої уваги, то, обминаючи шляхбавми власної літературної рептації, я "незавважно" чіпляю таку вістку на барвистішого хвоста комусь із щасливіших, бо приступніших, усемережаних друзів. Не на крило почіпляю, а на хвоста чужої крилатости й летючости. Здається, нема в тому гріха, ба йнакші коментарі рідко коли роблю, а воно-ж додає мережаному літунові певної, сказати-б, аеродинаміки.
Справді-ж таємного ніколи так не розвішую. Ніби публікуються й такі думки, але моя публічність утробніша за будь-яку можливу захованість.
Немає коментарів:
Дописати коментар