Знаємо, що білий наш сьвіт. І того досить — можна ходити вдень із каганцем, із жовтим жальцем, розглядаючи лиця сьвітовії. Наука щось бубонить невтішно, а білий сьвіт густо відгонить гармоніями й симфоніями. Пахне в йому якесь весняне добро. То не поезія чи, принаймні, не чутна поезія: бо буде знов трагічна, а тут просто дзенькнула милозвучна, передпоетична струна.
Немає коментарів:
Дописати коментар