Перша сьвітова війна збурила, перекопала цілий сьвітогляд европейського людства: раптом виявилося, що звичайне людське бажання повоюватися знищує, сиротить мільйони, змушує збурлакуватіти незліченні збиті людські маси, що чисто витолочили всю Европу (з Україною). І це все, щоб понівечити чи геть ізруйнувати кілька імперій без найменшого осягнення шуканих вислідів. Усе впало й усе завалило.
Людство виявилося геть божевільне та ще й зневірилося. Осібна людина поклалася в основу, стала правити за міриво всіх речей й істот. Уперше спробували влаштувати "більше ніколи".
По Другій сьвітовій (знов ув Україні), як скоїлося "ніколи-знов", цілий сьвіт заходився коло спорудження нової антропоцентричної "архітектури", забувши на час, що архітектура — то мистецтво красно будувати, а не саме будування чи будівля.
Отак маєш Першу, Другу — дуже вже обавлялися Третьої. А Третя, хоч і цього разу в Україні, виявилася не сьвітова, а просто собі вкраїнська. Довелося нам пригадати, як століттями-тисячоліттями жили тії предки: якомусь царикові заманулося когось примусити, щось загарбати — й починається суцільна колотнеча. Кругом усе гине, сваволя, біда, лихо зле... А це-ж де таке? А-а, в Україні... старозавітні терени. Пішли, прийшли, нагнали, повбивали, забрали... Ну чисто тобі Цезарева "Bellum Gallicum" (Галицька війна) — читали? Славний був отаман — що хотів, те й виробляв із тими галичанами — чужа стріха, своя втіха.
Немає коментарів:
Дописати коментар