Скрапління

 Мудрість легко розтоплює найнепіддатливішу матерію й гарно зроняє свої краплини. Але, застиглі, вони тільки дратують і заваджають. Блазні набивають собі тими кавелками застережні тарахкавки.

Розпірка

 Я добре вмію бути сам, як у гостях, і в гостях, ніби сам. Цей скарб духовний легко дався мені в руки: я виколупав його з розпірки в своїх шараварах.

Не наш коник

 Мірність і помірність, міркованість і поміркованість — то не вкраїнські пристрасті. У нас навіть надмір слів на одну просту чесноту. То ще гаразд, що гнітюча більшість не знає жадного з них.

Легко брешеться

 Превеликий скус у тім, що брехати легко, як утягнешся, а правда тяжко мучить. Правда — як той кілок у плоті сумнівів: сам пліт дуже сумнівний, а правдивий тільки кілок. То вже так і кортить нахлебтатися тепленької-солоденької брехеньки. А потім сито парувати на всю околицю.

Дрібничковість і дріб'язковість

 Либонь настала пора розрізнити між дрібничковістю й дріб'язковістю. Бог, як ми досьвідчуємо, в дрібниці-подробиці. Поза нашими життьовими дрібницями ми майже нічого не відчуваємо й не знаємо. Тож уміння роздивлятися, споглядати подробицю, вільно проходити крізь неї, як сьвітло проходить крізь скло, визначає наші хвилозопські нахили. 

Таку дрібничковість я бачу в багатьох чоловіках. Жінки звикли до подробиць: подробиці літають їм кругом, як ті мухи. Вас цікавить муха чи тісто, куди вона влипла від вашого ляпаса? Для жінки відповідь очевидна: викинути комаху й місити далі. Аж гульк виходить дядько ентомолог і гукає: "Та чи ви знаєте, що то не муха, а надзвичайна комашка, остання в своїй відміні?!" Остання? Так і грець із нею! Хто її любив, ту відміну?

А тут Дух прийняв подобу голуба. Чи вдасться, придивившись до голуба, набратися Духу? Але-ж має бути причина на те, що голуб і саме оцей самий. Де він полетів, як він жив, коли Дух пустив його? Історія Лазарева, хіба що в твариннім сьвіті. Невідомо, а цікаво.

Що робити з мовною сучасністю?

 Цікавий я знати, чи ще заведено по наших університетах мати предмет "Сучасна вкраїнська мова". Бо то був потішний науково-історичний парадокс. Коли вчимося "Modern English", то, хоч може й не всьвідомлюючи, опановуємо мову модерну, а не сьогочасну, мову з історією й передісторією. Натомісць "сучасна" наша мова тепер має на собі карб колишньої "сучасности", що відверто суперечить нашій сьогочасності. У тій "сучасності", в тодішньому моменті, щось урівноважилося, всталилося в запереченні історії з передісторією. Уявіть-но собі, що в славні 60-і хтось раптом заквилив мовою тільки ще тоді тридцятилітньої, як та війна, давности. Такого як стій повинно було-б визнати геть несучасним і викинути з сьогочасности.

Оце таке, як на мій розум убогий: "Було колись, минулося, не вернеться знову..." Але кортить мене знати, що думають із приводу "сучасного стану" нашої мови в сьогочасності справді одуковані люде.

Золоті нитки

 Вічні ідеї — то золоті нитки, що напинають і досі молоде лице людства.

Взяв патерицю, чотки взяв

 Я беру на роботу чотки, але зчаста забуваю їх пучками й перебираю вже в голові. 

Духовність як звичайність

 Духовність — то, найперше, виховність. Як трапиться вам де невихований "духовний", зразу треба духопелити. От і виходить по нашому, що духовність — то звичайність, а не незвичайність.

Широкий Платон

 Хто напитує собі слави зважте ось цеє: Платона насправді звали Арістокль. Хто знає Арістокля, ануте, озовіться! Ну просто геть ніхто не зна. Був широкий, то й продражнили по вулишному Широким. То вже потім почали вигадувати, що чоло мав широке, що розум йому широкий був, аж у чоло не влізав. Яке там широке чоло в чемпійона Атенів із панкратійону? Як притиснуть до арени, то тільки й кортить, що якось ізвузитися саме в чолі.

А він-же либонь замірявся вславити свій рід, а не якусь там простацьку прикладку. От вам і слава — такий мудрий чоловік, а навіть на власне ім'я по людях не заслужив. Широким стріли, широким і випроводили.

Поетичний спосіб мислення

 У поетичному способі — ключ до всякого мислення. А кожен народ, здається, має під той ключ осібного замка. Тепер на Московщину страшно дивиться, але колись дієписці, згадавши її, скажуть, що вона десь тихцем замкнула собі поетичне мислення й непомітно викинула ключа. Геть не було мислення, бо не ставало поетичности навіть на квіти зла, аж і на злії квіти. Навіть на клюмбу не вистарчило — бо добрий поет вам і клюмбу осьпіває так, що геть аж закортить у ній хоч трохи побуяти.

Аж ґвалт ІІ

 Жінка й діти аж ґвалт не пускають дядька до хвилозопиї. Ну просто тобі Ксантипа з Лямпроклом, Сопрониськом і малим Менексенчиком. Ну, воно й добре виходить, бо навіть у гімнасії дядькові аж ґвалт будуть не раді. То ще гаразд, що дядько ще годен трохи поколупать коло землі.

Гучний однодолонний оплеск

 Коли вигадається щось самому любе, зразу чується гучний онодолонний оплеск.

Як дурному забагатіти

 Як дурному забагатіти на розум? А думкою! Дурень, кажуть, думкою багатіє. Ой, та коли-ж мені й думать, як я говорю?! Я й сказати не встигаю! А була-б тут думка, то потягнула-б на дно, як колись чужий скарб потягнув еспанського ґалеона з усіма його височенними щоглами-домаганнями й широченними розмовами-вітрилами.

Тільки й зиску, що в писку ІІ

 Чи є користь ув учительстві? А звісно! А в учетелюванні? Усі критикують школу, проте, не встигнувши ще вилупитися з її шкаралущі, вже починають і собі навчати. "А мати хоче научати, та соловейко не дає..." Не то що соловейко, а ґвалт цілого птаства й дуже не солов'їний, не калиновий ґвалт. Ґвалт-Gewalt, ґвалтовна сила та влада.

А було ще в лушпині духу, поки темно та тихо, замислитися про теє, як вилуплюється-народжується твій малий сьвіт. Куди! З яйця долинає кволий плескіт безперих, недовипростаних крил: то зсередини добувається те, що як стій злетить учити.

Боже поможи

 Найвища перекладницька штука полягає в тому, щоб геть не перекладати. Як звільнитися від пут обох мов, од доповідача й слухача в собі, все в твоїй спорожнілій, принишклій душі повірить у першотвір. Що буде тоді? Бемкання на високій дзвіниці, що закликає кожного на бодай коротку, хоч унутрішню молитву: "Боже поможи!"

Щоб не бути битому

 То гаразд, що в нас, християн, не вчителі віри, а більше проповідники. Бо вчителя-мучителя вірчуки-здороваї, гляди, й одлупцювати можуть. А проповідник перекаже, хоч і недоладньо, так не своє, то й не битимуть.

З великої літери

 Один буддистський учитель дослухавши нашого Маттея до 8-ої голови, а саме до слів "Просіть, то й дасться вам; шукайте, то й знайдете; стукайте, то й одчинить ся вам: кожен бо, хто просить, одержує; і хто шукає, знаходить; і хто стукає, тому відчиняють." (7-8), тільки й вигукнув: "Той, хто сеє сказав, од будди недалекий!". Будда тут із малої літери, про теє гаразд знає навчитель, але чи визнає старий, дочитавши голову, чи й цілу євангелію, чи й усі чотири, що "Той" — із великої?

Захмарна любов

 Коли буддистський сьвятий помирає, він пише учням цидулку: "Дощ, що оце лляв безперестань шістдесят і шість років, опівдні перестане. І буде година." Напише, й помирає собі спокійнісінько саме в полудень. А чого година? Бо розвіялися сіро-чорні хмари людського життя й засяяло без застування сьвітове сонечко.

А шо-ж писати християнинові? Дощ перестане, хмари розійдуться й виявиться сувій неба з письменом. Сувій розірветься й покажеться Бог, викажеться Любов.

Сьвятий каганець

 Хто не п'є хмільного, той либонь уже не людина, се-б-то не чоловік, а то ціла половина людини буде. Але хай не журиться, бо з його зате повний сьвятий. Або вже просто старий і немічний. Якою-ж лямпадковою оливою старому та немічному підживляти в собі каганця сьвятости? Чи не плюснути такому коли-не-коли горілочки в мисочку? Чи заллє геть усе?

Скитська баба

 То дарма, що в скитської баби пласке, затерте, безусте лице — всі й так гаразд знають, на що вона важить і що вона каже: я народила, ти народиш — і далі степом, степом котиться родиво. Ми лишили бабу за спиною, а вона аж ген дожидає нас у кінці — сліпа, а не проґавить, бо ми, як підбиті ґави, летимо їй просто в стулені обійми.

Сколочена вода

 Доводиться скаламучувати життя, щоб не так було видно, куди пливеш.

Зодягний та ошатний

 Ошатність, чепурність, дзиндзюристість уміє на певний час запинити молодощі. А без плекання-догляду старощі накидаються, напускаються на чоловіка нагло, живоїдом — як та Москва.

Природа поглину

 Гадка майнула така природня, що й не став карбувати. Хіба природнє десь забувається? А вона тим часом легко зникла: сама природа поглинула її.

Набігатись

 У ніби живому діяльному чині ми марно намагаємося втекти камінного, незмінного стану нашої гріховности. Бездіяльні-ж багато чого помічають, але не встигають сказати нічого. Та й мало серед бігунів прийдущих пасішників, можебних садівників і здогадних городників. Вони завважують камінь, а на камені шклянку води — воду випити, шкло розбити, так, щоб аж блиснуло в помножених шклянках раптове сонце.

У мові

 Нашою добою, коли в побуті народовладдя нас усіх геть ізрівняло, коли в одязі (й навіть "вишитій" шкурі) ми всі раби без смаку зробленого, але задавненого моменту, культура виявляє себе єдино в мові. Й не так у тому, що мовиться, як у тому, що таки не вимовляється.

Не вершечку

 Коли бідніший дивиться на багатшого з-під низу, той здається йому безголовий: не добачається. А вже самого вершка ніхто не бачить — то там, здається, можна вже й справді дуріти.

Текуча архітектура

 Подейкують, що в гурті "Pink Floyd"і всі були архітекти. Архітектура, як звісно, — застигла музика. А "Pink Floyd"ова музика, виходить, — текуча архітектура.

Голяндський сир

 Давно це було. Віз я з далекої Голяндії на близьке село всякого сиру поласувати. Жінка силкувалася смакувати, а далі плюнула: то якийсь вогкий, а то якийсь сухий.

— Чи ти, — каже, — не міг якого путнього сиру привезти?

— Дак якого-ж тобі було?

— Ну, хоч "Голяндського"...

Росинантова кульбака

 Обидвоє, й дон Кіхот і Санчо Панса, однаково віддалені від істини: перший — своєю погідною надхмарністю, а другий — гнойовою наземністю. Їхні підгони сходяться-врівноважуються. Десь на рівні Росинантової кульбаки.

Пляшчаний підсумок

 "Тактичний підсумок для пляшки" — як мислити вкраїнською, то за думками, за гадками аж голова туманіє. Ну, нехай "пляшка" — то, шануючи слухи ваші, металепсис до кола горілчаних братів, що з пляшкою роблять собі ще не остаточний, а поки тактичний підсумок. Потім протверезіють і втямлять, що опертивні й стратегічні обрії таки важливіші за тактичні.

Але ми всі вмієм рівнобіжно мислити, як сама рекляма, й здогадуємся, що вона не дума, а просто переклада вкраїнською, бо так тепер треба (перекладати, а не думати). "Тактична торбинка на фляшку" — отут уже москводуми повишкрібають потилиці. То не рушмо вже, хай собі буде поетичний пляшчаний підсумок.

Не без гріха

 Є гріхи-пристрасті, а є гріхи звички. Пристрасті ми любимо, а звички любили колись.

Образ шляхетности

 Людська шляхетність показується не в тому, як тонко хтось ображається, а як він кривдить.

Мовна зрадонька

 Мовне чуття зрадливе — воно зраджає геть усіх. То ще щастя, що мовне чуття — ніякого роду. А то мовлян зрадужувала-б якась вона, а мовлянок — таки він.

Близька критика

 Війна, біда, а люде не полишають свеї злісної критики: як лицар, запертий межи чужі вояки в тяжкому, тісному, близькому бою, штуркають на всі боки затупленим на чужих кістках списом, силкуються видобути й меча, пам'ятають, що десь за приваленою чужим трупом халявою причаївся товариш-ніж. Ні, таких ніщо не прикоськає, не втихомирить!

Звідкіля й куди

 В одній буддистській причті я вичитав, що їхній навчитель, знаючи свій час і годину, на відході зробив написа: "З розкошів беремося й ідемо в розкоші." Тю, а ми, християни, — з пороху в порох. Що-ж побачимо, хто де буде.

Місяць із неба

 Злодій прийшов до праведника й не знайшов поживи. Праведник, учасно повернувшись до хижі, дав йому останню одежину, щоб зогрівся. Злодій, зогрітий, розогнілий, подався плюндрувати на багате село. Праведник сів грітися до місяця, шкодуючи, що не зміг дати гостеві місяця з неба. Злодій іще конче повернеться й спробує зняти: наш злодій такий — він знає всі причти й давно вірує. 

У білім пір'ї

 У яскравім нашім сьвіті правда чорно-біла тільки там, де вона сіра-сіренька. Либонь так і треба, бо ще намастять олійними барвами й конче викачають у білім пір'ї.

Спраглі Божої любови

 То річ сьвітова, а таки приємно буває нагадатися: наша віра серед усіх вирізняється не мудрістю. Мудрости, як тих черваків, можна де-инде накопати. Ориґінальність наша одна-єдина: не можемо помиритися на жадній богословії без любови. Ми віримо, що наш Бог нас любить, і самі силкуємося любити Його — хто як може. Без такої, більшої за сьвіт, любови нам тісно й самотньо, ніби перлові в мушлі: а показатися, а погрітися в долонях, а відбити сьвітло очей?!

Practically linguists

Ми, перекладарі, прахтично лінґвісти чи лінґвисті, як я сам волію засвоювати чужі слова з наростком "-іст". Словом, майже мовознавці. Нас подеколи так і кличуть на роботі: practically linquists. Ну, гаразд, practical linguists. І от хто теє спрахтикував, уже не морщить лоба, а насуплює чоло так, що й дурень бачить: виступає прахтично мовознавець. І всі завважують, що мовознавче діло вже гарно виорало парою кіньми чільний обліг на озимі: "Ой, виорала дівчинонька мислоньками поле..."

А прості, мовно не амбітні перекладачики знай собі цьвірінькають, якою знають, спритно прибріхують до ладу й до прикладу, не забувають усьміхнутися й глянути в очі товариству. А воно собі радісно гадає: "Іносе, дми собі!". Таких, лінґвістично не прахтичних, особливо, хоч і мимоволі, всі люблять. А що-ж: п'яні й діти й нехотя правду скажуть.

Без джерела

 Мудрість про хвилі тепер уже нічия — тож будьмо тепер як хвилі. Хвилям нема кінця-краю, хвилі затоплюють і змивають геть усе. Ніхто не знає хвилевого джерела, а як знає, то мовчить про його: щоб не висхло.

Вогонь на вершку

 Сухе дерево ще росте на холодній скелі — про великий огонь.

Already purchased

YouTube усе пропонує моїй утомленій увазі якісь простацькі "love stories". Вони собі накручують, а я собі чищу. Питає: а чого не треба? Обираю віповідь: already purchased.

Поетичне Письмо

 Сьвяте Письмо всі знають, але чогось мало хто чита. Правда-ж і тому, що коли занадто начитаєшся, то макітриться голова й ученому: стільки там об'явлено зосередженого відкриття й скупченого виявлення. Але всі, не тільки власне поетичні, частини того Письма мають на собі шати, прошиті нитками істої поезії, найвищої в своєму покликанні. То чого-ж не звернутися час од часу, не набратися?

Обкраяні вуха

 Кругом чути й чути: "ріже вуха". То коли підозряє, що з мовою щось не так, але достеменно не зна. Поки сягнеш по словника чи якогось підручника-довідника, розженешся по корпусі — вже всі вуха, диви, пообтинали. Так і сновиґають капустяні голови — слухати, чути вже нема чим. Тільки примарні болі: ріже вухо.

Он як

 На всі неправди сьвіту сього можна просто сказати: "он як?". А коли правда з'ясується: "он воно що!".

Моя баляда про відро

 Дуже люблю послухати мудрих людей: як-найширше роззявляю розумового рота — що твоє порожне відро. Ще й зронене на самісіньке дно давно сухого колодязя — відро вже спрагле не власного відрового змісту, а небесного потопу, щоб заджорелилося нарешті й підо мною.

Profanity

Усе людське життя містерійне, але його невідпорне демократизування призводить і до того, що зникає втаємниченість, приступ до містерійної єрархії. Це дуже добре змальовується через татуювання: колись (чи не тисячоліття тому) европейці теж мали маґічні наколки, але маґізм, таємниця тих знаків були відомі або, принаймні, звісно було, що там є таїна й чарівний чин — а то-ж і була культура. 

Теперки живемо в суспільстві суцільних доброхочих нетям, містерійних прохванів. Мовними істотами бувши, вони виявляють себе найперше в прохванній лексиці (profanity), а далі й у цілій прохванній мові. Прохванність словесна вкорочує людям тями. Але до того байдуже, бо ніхто не хоче знати, про що містерія, ніхто не бажає переживати таємних станів і здобувати сакральних розумінь. Усі готові померти на ґанкові замкненого музею, ґанкові, що колись правив за паперть.

За нездійсненне

 "Бути собою" — то хвилозопська завдача не про діяча.

Кажу

 "Сказане мною" — це-ж який треба мати инструментальний менталітет! "Я сказав" чи й просто "сказав", щоб без "я". Кажу.

Чудна пригода з чоловіком

 Що я тим хотів сказати? Що я там хотів сказати? Нічого, власне, не хотів і не збирався. А от сказалося-сказонулося. От що коли хоче сказати життя, як попускає, як має зглядь на нас і як ми випадком готові слухати? Аж нічого. Чудна пригода з чоловіком, що ненароком загруз у меду.

Товариське єднання

 Теперки в кожній особі сьвіт вітає товариське єднання артиста з бухгальтером. Усі первинні бухгальтери стали артистичні, а митці — рахубні. Неартистичні бухгальтери й неощадні артисти зроблился геть несьогосьвітні. Людство в шляхетному нуді й справедливім обуренні зрікається таких.

Зобопільно

 Можна буть за ремісника в артистичності й за артиста в ремісництві. Коли стоїш, скарячений, і там, і тут, то зчаста забуваєш, де в тебе що.

Тривання без чевріння

 Чути, як голка падає, й видно, хоч голки збирай — отака гармонійна двомовність мені до мисли, отак я собі в'являю тривання без чевріння.

Not the end yet

 The West is the best. Либонь Морісон і не підозрював, яку велику high-tech рацію він мав. Чи не сарказм чується в його надпоривному тоні? Їй-Богу, не чую! Що німцеві добре, то московцеві смерть.

Черевики зимні

 Рекляма зразу пише, що "черевики зимні". Показує ніби добротні патинки, але чесно й одверто, сьміливо попереджа, що зимні. Так і кортить купити як оберіг на прийдешню теплу, безґазову зиму — як не зимно буде, то ще попоходим і в зимних, обійдемось без зимових.

Дві парості людського знання

 Ми колись помремо. Ми ніколи не помремо. Оце й усе, що треба знати.

Перез терпеливости

 "Дурний досадує й зараз признається, розумний-же мовчки скриває зневагу." (Прип.12:16) Дурний вихоплює свій гнів, як ятагана, — мудрий присіда намацючи ножа. Дурний махає озлістю, як смолоскипом, — мудрий намацує кресало до каганця. За дурним віється ввірваний терпець, — мудрий підперезаний підшитим перезом терпеливости.