Ми, перекладарі, прахтично лінґвісти чи лінґвисті, як я сам волію засвоювати чужі слова з наростком "-іст". Словом, майже мовознавці. Нас подеколи так і кличуть на роботі: practically linquists. Ну, гаразд, practical linguists. І от хто теє спрахтикував, уже не морщить лоба, а насуплює чоло так, що й дурень бачить: виступає прахтично мовознавець. І всі завважують, що мовознавче діло вже гарно виорало парою кіньми чільний обліг на озимі: "Ой, виорала дівчинонька мислоньками поле..."
А прості, мовно не амбітні перекладачики знай собі цьвірінькають, якою знають, спритно прибріхують до ладу й до прикладу, не забувають усьміхнутися й глянути в очі товариству. А воно собі радісно гадає: "Іносе, дми собі!". Таких, лінґвістично не прахтичних, особливо, хоч і мимоволі, всі люблять. А що-ж: п'яні й діти й нехотя правду скажуть.
Немає коментарів:
Дописати коментар