Ми живемо такою добою, що дуже вже багато кругом людей-надихачів. Як кішечка, підкрадеться й аж дихне "на!". Всі гадали що воно нікчема, ледащо, приший кобилі хвіст, а воно — бач! Так уже надиха! Котися й ти тепер за ним — п'ятим колесом до воза. Там, де віз на дрізки розчалить, п'яте колесо піде колом догори, як той місяченько.
А ти думав, що твого життя стане тільки на те, щоб трошки культурки згромадити, дітям угноїти, бо ти ще "недоріка був: як зупиниться на якому слові та почне дихати, то аж посиніє, доки вимовить." Так уже вимовили, вже "на!" дихнули, дихай собі тихо, не синіючи. Віддихайся й уперед: туди, де заховалося й аж дрижить не надхнена майбутність.
Немає коментарів:
Дописати коментар