субота, 30 вересня 2017 р.

Станівка валюта

 Пересічна заробітна плата в Будапешті  1000 еврів. Пересічні ціни, навіть як-що принципіяльно не платити комірного та живитися автотрофно,  на тисячу еврів гавкають, а там і куснути можуть.
Але я ні в чому не сумніваюся, адже-ж і в Київі люде якось на 100 долярів живуть  просто валюта иньша: в них  нулясті форинти, а в нас  тверда гривня. 

середа, 27 вересня 2017 р.

Мовно-стилістишні поради

 Ось ну спробуймо уявити собі мовно-стилістишне! Уявили? Бачу, що всі! А я от скільки не пнувся, не напинався, не надимався  мало не репнув, а уявити собі мовно-стилістишного так і не зміг. А воно-ж існує! І обділяє мовно-стилістишними порадами.
І отут починається справжність, дана нам у відчуттях. Бо хто дає мовно-стилістишні поради, сам неминуче наражається на... мовно-стилістишні поради. І відчуває, як то воно болізно интеліґентній людині з довідкою про те, що вона колись загубила дипльома, на свої шкурі пригріти змію лінґвістичного канчука.
Стривайте, скаже хтось, ті поради, не про Вас, шановний, а про темний наш народ! От погляньте лишень: він насипає суржикової полови свиням і матюкається, навіть не вважаючи на те, що суржик і матюки 
 то найтонші скальпелі культурного гумору та сатири: бойовий суржик і бойовий матючок. А вони по бойовому суржикують і матюкаються, а ніхто не сьміється навіть на кутні, тільки самі.
Так, темний народ, скільки на його не важ, на мовно-стилістишні поради не вдаря. Я достатньо мовно-стилістишно висловився?

З перчиком

 Ми маєм родзинки як ласощі, родзинки  дуже смашні лагоминки. Але для вживання в непрямому значінні їх виколупали з московської булки, бо тільки там можна знайти "изюминку". Українця знахідка родзинки в паляниці навряд чи так уразила-б.
Коли наші земляки вставляють до рота "родзинку" 
 то щире лукавство: просто вони не хочуть їсти "перчика". А мова їхня без власного живчика.
То вип'ємо-ж сьвятково за те, щоб красна мова була й з перчиком, і з живчиком!

Коротка рідна мова

 Найсуворіший закон на вкраїнського перекладника  то закон ощадности в мовних засобах. Ми всі полюбляємо запевняти людство, що вкраїнська мова довга, як мотузка. Насправді-ж вона може бути й коротка, як завсігди буває мова народня. Але тоді стає схожа на зашморг і наші фахівці бояться втратити місце на відтяжний маневр. Швидше-б сказати, бояться, що рідне вдавить.

вівторок, 26 вересня 2017 р.

Історичний поділ

 Я, слов'янин-хлібороб, ніби вперше в Угорщині, але-ж був тут завсігди. Таке має відчуття, тільки озираюсь і думаю: де моя земля та рід, на чому та з ким негайно починати робити хліб? На озимі час! Тра посилати вістовця до Трипілля, в столицю, хай старші розкажуть!
А кочовик-угорець тут уже понад тисячу літ, знає звідки їхав, пам'ятає як, але озирається: де мої змінні коні, де жінки й шатра, де мої незліченні діти замішалися серед худібки? І де сам товар  що тут пасти? Тра посилати гінця на Урал, хай нагадають!

В сім'ї великій

 Українські угорці не бажають вивчати вкраїнської мови: навіщо, коли з кожного куточка привітно потеленькує рідна гутірка? Привезена ще з Уралу, вона через тисячоліття ще ніколи не зрадила. А вже мелодійна, а вже милозвучна! Коли таку мову знаєш, ні  коли таку мову носиш, якої ще може закортіть?! Не треба плахти, бо й в запасці гарно.
А угорської мови хто не розуміє, хто не тямить сказати? Хіба якийсь геть уже темний европеєць, недопечений. Тож, братове-вкраїнці, вчімся й ми угорської мови! Тоді зможем спочутливо послухать переказів та пісень за Magna Hungaria, Nagy-Magyarország.
Ми приперті до Европи одним великим народом і знаємо його мову, плачемо над його київськими билинами й піснями про війну. Але-ж і з европейського боку наш тин підпирають самі великі народи, малих там просто нема! Вивчаймо їхні мови, знаймо їхні міти! А свою мову маймо при собі для власних містерійних потреб.

понеділок, 25 вересня 2017 р.

Кисле слово

 Наші мовознавці (зразу слідком за московськими) довели, що на всім відомий харч треба казати "йогурт". Ну, довели собі й довели  нашим людям не першина: треба казати "йогурт", а вони кажуть "йогурт".
Але віддаймо честь нашим шановним "латинникам" і дізнаймося, чого це вони здумали морочити народні вуста. А от з'ясували, що в турецькім слові "yoğurt" наголос теперки припадає на другий (останній) склад. Вільним українцям повинно позичати чужі слова з належним наголосом  хто-ж проти такого опинатиметься! Скільки вже ми намучилися з тими черезмосковськими запозиченнями  гей, Одарко, годі, буде!
Але чи справді yoğurt привезели наші козаки з полону, як тую каву? Чи ми бува не запозичили слова в ангелян, читаючи їхні назви на новому крамі? Yogurt має наголос на складі першому. А це тому, що ангеляни запозичили слово тоді, коли він (наголос) іще там сидів. А турецьке "ğ" просто як змогли прочитали  написано-ж, що "ґ"!
Як звучить по турецькому теє слово? "Йоурт"! То, може, так і запозичимо?
Стривайте, а що воно таке? Чи-ж не кисляк? Чим воно від кисляка відрізняється? Ах, підродом молошнокислих бактерій?! То вже занадто, кисляк на бактерії не вдаря  кисне собі й кисне. А розрізняється за наличками  вони на лиці.

неділя, 24 вересня 2017 р.

Сторонні думки

 Беру себе міцно в жменю, щоб попрацювати, й крізь пальці починають вилазити сторонні, але дуже цікаві думки.

Промовиста правда

 Серед українців хоч і дуже-дуже зрідка, а таки трапляються люде, що говорять дурниці не тому, що вони помиляються чи чогось там несьвідомі, чи хвилюються, а тому, що вони просто дурні. Й коли говорять, дивляться правді просто в вічі.

Український поліцай

 Слово "поліцай" в українській мові — дуже добре. А кому не добре, то він просто не любить українського поліцая. І ніякий не "поліцейський", не "працівник" і не "співробітник поліції".
От я люблю вкраїнського поліцая й просто в вічі називаю його "паном поліціянтом".

Кому думати

 Перекладар таки має думати. Хоч це й завада перекладові. Мені один совісний чоловік так і сказав:
 Я ту ангелянську й сам гаразд знаю. Але слухаю Ваш переклад. Бо так не треба думати.
От! От що треба тямити! От як на нас лягла відповідальність.
І коли на розказ уряду всі вивчать ангелянську мову, ми, перекладачі, залишимось. Бо комусь треба думати.

Покладні

 Теперки "позитивними" називають зичливих, приязних, веселих і ласкавих людей. А хіба це зичливо, приязно, весело? Хіба це ласкаво? Ніби плюси на батарейці.
"Позитивний" слово, нелюбе Нечуєві-Левицькому. Він любив, щоб "покладне" чи вже тоді "відкидне". От хай і люде будуть покладні. Чи й відкидні. Як-що не хочемо зичливих, приязних, веселих і ласкавих.

За сьпівочість

 Найсьпівучіша мова того народу, чия найбагатша культурна кляса. Наша культурна кляса  небагата, тому й називає себе интеліґенцією, киваючи на СРСР. Але чим киваючи? Як-що птаха знати по пір'ю, то в нас півень з одрубаною головою. Давно відрубаною. Жити можна, бігати можна, але навіть кукурікати важко.
А народ у нас був сьпівучий, і він не винний, що теперки черевом віщає,  дуже били.

субота, 23 вересня 2017 р.

Як той хліб

 У чому найбільша трагедія будь-якого письменника? Що не видає видавець. А з мене  щасливий письменник. Бо сам себе видаю видавцем  як той хліб.

Ibi bene, ubi patria

 Де були всі ці Будапешти, коли я був молодий і гарний? А де ховаються, коли я багатий?
Увесь мій цьвіт дістався Вкраїні. Так і треба: Ibi bene, ubi patria.

Alma mater

 Сьвято-Володимирівський, а потім Шевченківський університет у Київі славний не тільки тими, кого він випустив, але й тими, кого не пустив. Я маю щастя належати до обох категорій отих обдарованих: спершу мене не пустили, а потім таки випустили.
Цікаво, що зробив-б університет із Володимиром чи Тарасом, якби ті здумали туди вступати  попустив чи відпустив? Шкода, що славетні погордували, не спробували: лишився незавершений життьовий дослід.

Загублені душі

 1235-ого року, напередодні Батиєвої навали ченці-домініканці, брати Юліян і Ґерхард, подалися на Волгу шукати за Великою Угорщиною й за тими мад'ярами, що їх за 400 років перед тим забули взяти до Европи. Висновок перший: усе велике всі забули на Волзі, як до Риму їхали.
Брати братів знайшли й навіть порозумілися з ними. Висновок другий: рідна мова  не полова, її за вітром не розвієш.
Ченці повернулися до Европи й доповіли королеві Белі, що люде ще там. Дано було негайний розказ їхати й забирати. Їхали довго, повернулися за два роки з вісткою про те, що мад'ярів уже до-щадку зруйнували татари, а ще привезли монгольський ультиматум Угорщині. Висновок третій: поміч у свій час, як дощ у посуху.
Ченцям усе одно поставили чесня коло готелю Hilton, що в Будапешті, й справляють коло них приватні вечірки. Висновок четвертий: добре роби  добре й буде.

З печери в Буду

 Коли угорці приїхали в Буду, Буди ще не було. Але були тут слов'яне з своєю завсідньою демографічною проблемою: їх було мало, а шатерників багато. Проводарка каже, що "буда"  то від "води". Книжка пише, що "буда" то таки буда. Одно слово, слов'янська буда коло води. Угорці відсунули нашу буду.
Ще проводарка каже, що всі в Пешті хочуть перелізти в Буду. Пані твердять, що "пешт"  то від "печери", а книжка вчить   що від "печи". Хай там як, але з печери хочеться в буду, з печи кортить у горішню сьвітлицю.
Це я розумію, вірячи й проводарці, й книжці. Я сам сиджу з книжкою в маленькій перекладницькій буді: вивчаю угорську  має бути проста.

Душу за Будапешт

 Нарешті я відвідав місце історичного підписання гіркого нашого меморандуму. Отак змагає хіть до вчених слів  треба було назвати його "присягою" й не ламати! А місто-ж гарне  тут тільки красу, добро та правду підписувати! Ну, вже не судилося...
Я навчався на філологічному факультеті, на українському відділі  совіцькими часами той відділ тихенько лежав на самому споді й удавав, що й не шелестить. А зверху лежало "РКИ" ("русскій как иностранный"). "Русскій для иностранцевъ"  уявляєте, чим воно пахло?! Щоб тільки спробувати вступити туди, щоб прийняли до тієї містерії, треба було відбути первинну иніціяцію  дістати "путівку комсомолу", се-б-то посьвідчення цнотливої готовности до втаємничення. Відучившись трохи, можна було їхати на два тижні до Будапешту, перед тим діставши схвалення компетентних структур,  ото й була головна принада "русскаго как иностранного". Що-правда, угорської мови майбутні викладачі русскаго не студіювали. Але то-ж містерія  треба просто поділом продавати душу!
Чи варта була душа продажу  хтозна, а Будапешт душі вартий. А надто  непроданої, вкраїнської.

Слушне питання

 От кажуть, один дурень стільки питаннів наплете, що й семеро мудреців не дадуть ради. А ми знаємо противний приклад. 1965-ого року молодий літературний критик Іван Дзюба з доброго дива написав книжку з етнополітики, назвавши її "Интерніціоналізм чи русифікація". Написав мов-би то з марксистських позицій. І потім іще сім років чухалося марксистське керівництво Вкраїни, аж поки не скликало комісії, чий гуртовий науковий досьвід далеко переважав Дзюбину спромогу: сім українських мудреців  марксисти, історики, літератори, етнополітологи, правознавці, літературознавці, державники, автори сотні томів академічної поживи  довгенько сушили собі голову й утомлено видихнули: "Брехня!"
Тої книжечки в сімдесятих роках майже ніхто не читав, але багато хто її знав. Там знати не треба було нічого, бо вся вона в питанні, а питання в назві: то що в нас, братове,  интернаціоналізм чи таки русифікація? І кожне собі по своєму на те питання відповідало: мудреці  так, а ми, дурні ин'як.
Виходить, один аматор питання поставив і питання закрив, а мудрі люде лиш рота роззявили, хотіли щось іскзать, але тільки... гавкнули.    

Душа злодієва

 Моєму старшому дуже подобалася була гра під назвиськом Rogue Soul, її найлекше було відшукати для пірацької забави за умовним московським перекладом "Душа вора". Ну, звісно, а як-же йнакше? Але я тоді ще казав синові: то має бути по нашому "Архимницька душа". Уявляєте очі малого гравця? Ах, татку, душе ти архимницька, ніхто не знає тих твоїх закрутастих слів!
А тут у середу якась злодійська душа витягла мені гамана з наплечника. Як природжений мешканець великого міста, я що-дня виходжу з дому з однісінькою метою: не дати себе обікрасти чи обкрутити. Але готових грошей про крадюку в гамані не було, тому той гаман занадто легко лежав. А лихий сховок і доброго спокусить.
От спокусив, а поживитись не дав. Пригадалася рекляма, де сердешний крадій, поцупивши гамана, побивається: всі легковажні дурні перейшли на плястикові картки; потягнути потягнув, а ззісти нема чого.
Але чи потьмарилася душа розбишацька? Душа  то воля, розум і серце, що вивели міського хапка на бій за майно. Моя воля, мій розум, моє серце повсякчас стоять коло того майна на сторожі. Сторож і розбійник стялися  й розбійник узяв гору.
Злодійська душа збіса щаслива, вона красіє в своїм сьвяткуванні, в перемозі свого богослів'я. Гадаєте, душа злодієва не має богослів'я? Хто виходить красти, той тільки під своїм богом і ходить. Той бог що-дня простягає та дає їй чуже. Й душа вірить, що така її правда, правда обраного.
А яка правда обібраного? Сьвятий заскочив злодія в своїй печері й присьвітив йому, щоб знайшов і забрав усе. Ще й на дорогу скинув йому кортову рясу, бо надворі вітріє. Але сьвятий мав вибір і його воля перемогла.
А моя воля? П'яна, дурна, щось вона белькоче в своїй обороні, але добра не оборонила.
Мені лишилася праця з відновлення всяких плястикових і паперових дрібниць, що в тому гамані лежали,  часточки вкраденого минулого й, через утрачений час, майбутнього життя. Лишилися спогади-карби  сьвіт гіркий, а треба жить.
Добре, що та середа  день чережний, день не остатній. Ще зітнуться душі. А поки я собі нишком із крадіжи змайстрував письменство.

пʼятниця, 22 вересня 2017 р.

Горішній і долішній

 Чим словесний жонґлер одрізняється від демагога? Жонґлер підкидає своє добро вгору, щоб видніща була краса, а в демагога все давно розклалося по підлозі.

четвер, 21 вересня 2017 р.

Чуженьке слівце

 "Словника іншомовних слів" я таки не куплю. Бо не до сподоби вже найперше "іншомовне" слово, що мені там трапилося. Трапилося на окладинці, вже в назві. Слово одне, а претенсій  дві: одна  правописно-фонетична, а друга  лексична. Те слово  "іншомовний". Воно иньшомовне саме, бо даремно позичене з мови московської, мови иньшої, мови чужої. Іншомовне-иньшомовне-чужомовне-чуже. "Словника чужих слів" мені досить буде.

Углибаючи в суть

 Коли рвійно поринаєш у суть життя, правда перше сп'яняє кров, як азот. Коли п'янить до страху, кортить нагально виринути  й перепоєна правдою кров спричиняє кесонну недугу.

середа, 20 вересня 2017 р.

Придуха

 Для де-кого брехня  як повітря, без неї нема життя. Від невеличкої правди вони починають похикати, від чималої  душитися.

вівторок, 19 вересня 2017 р.

Казус Івана ОдороблО

Що може бути звичайніше, ніж українське чоловіче прізвище на ""? От, приміром, чудове чоловіче прізвище Одоробло, колишнє козаче прізвисько. Але коли ти знов покозачишся й уславишся, то завсігди знайдеться хтось із своїх і посмертно змінить тобі стать, написавши, що то "вулиця І. ОдороблО".

Здержливі дебати

 Особливий жанр дискусії: баба з дідом навгороді через двері виходка. Річ обради: що він там робить? Двері дощані та шпаристі: можна бачити й чути відповідача. Але поки-що не можна дістати запитувача.

неділя, 17 вересня 2017 р.

Де назбираються орли?

 Нині, неділею, пішов до церкви дуже вже пізно, але, ламаючи всі реґули відправи, таки подався. Навіть на казання не встиг, і, як завжди буває в такому разі, почав гадати: а нащо прийшов? А прийшов я до Христа в гостину. І де-які иньші люде, що також до Його загостили, зустріли мене, такого незвичайного, любовно.
Наша змажка патріярхатів й безсила незмога створити для Вкраїни єдину місцеву церкву пояснюється нехіттю втручати Христа, а, отже, Його й навіть нашу, просту, людську любов до церковних справ. Для невірників то річ сьвітова, але-ж вірні! До Чийого Тіла злітаються орли?
Навіженством було-б гадати, що людина йде до церкви, щоб послужити гонорові якихось владик чи, не дай Боже, циніків, що мають християн за дурних овець, готових, ніби гадаринські свині, кинутися з кручі в море на злий їхній розказ. Тут маємо від Самого Христа раду: "...усе, що скажуть вам держати, держіть і робіть; по дїлам же їх не робіть: говорять бо, й не роблять. В'яжуть бо тяжкі оберемки, що важко носити, й кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть двигнути їх."
Люде йдуть до церкви по любов. Ми не потрапимо любити всього християнського сьвіту, чи всього православ'я, чи цілого якогось патріярхату  ми ледве навчилися потрошку любити де-кого з тих, хто приходить до нашої церкви постояти. Сьогочасній людині лекше "спілкуватися", робити спілки, ніж єднатися, ніж бути теплоносіями та тепловимінниками. Ми ледве-ледве любимо, але якось любовним павутинням таки звільна обгортаємося. Й така Церква єднання та любови  то наша Церква, християнська й православна. Ось туди ми ходимо й там у нас не перестане.  

Зерно та ґрунт

 Пребагацько думок, насіяних, не проросло. І я присівав, і в мене не кільчилося. Либонь треба плекати не тільки зерно, але й ґрунт.

субота, 16 вересня 2017 р.

Правда про мовну шизофренію

 Коли знаєш походження слів і не припиняєш за його пам'ятати  це дає надійну підставу для щирої мовної шизофренії, легкої, але чіпкої.

Людиночоловік

 Я, де тільки можу, називаю людину чоловіком із позицій щирого законного маскулізму.

Аж ґвалт І

 Жадне слово так повно не виливає ставлення нашого народу до влади, як коротесеньке слово "ґвалт". Воно в нас дуже люблене, а походить од німецького Gewalt, що означає владу та могуть.
То ґвалт-ґвалтовність об'єкта (влади) і ґвалт-зґвалтованість суб'єкта. Але навіть не народу, а чоловіка, що в нас окремо собі стоїть і споглядає стихію панування.

Prudent New World

 Намірився читати 'Brave New World' Олдоса Гакслі. Спершу, як заведено, прочитав гамерицьку передмову від осьвіченої читачки-критикеси: які думки викликає твір? Далі передмова оксфордського доктора-прохвесора: що хотів сказати автор? Потім того-ж ученого ще переднєє слово: історія створення. А тоді вже передмова від автора: як-би я переписав роман, якби не було пізно.
Зрозуміло, чого передмови  не післямови. По мові слово ніхто не читатиме. А так можна вже не читати самої мови: змажка-конкуренція.
Читати чи не читати  вже-ж усе знаю, можна складати іспит? Думаю... й поки гортаю детектив Кенів Фолетів: до його ніхто не писатиме передмов.

пʼятниця, 15 вересня 2017 р.

Поодинокий мозок

 Хоч-би який потужний був мозок, крутити ним доводиться в окремо взятій черепній коробці. Не дурно-ж українці кажуть: дурне, як коробка.
Це спадає на думку, коли обмірковуєш небуденні аналітичні сили Московщини: вони змушені діяти в черепній коробці корови, що вважає свою країну за хлів, по вінця повний зимівлі, а ввесь надвірний сьвіт  за пашу.
І коров'ячому мозкові слід гаразд тямити, що корова насправді мислить чотирикамеровим кендюхом: рукавом, чепцем, книжкою та слизом.

четвер, 14 вересня 2017 р.

Не на ґвалт

 Навіть слово "ґвалт" запозичувалося нашою мовою не ґвалтовно, а могутньо та властеливо.

Не незалежні

 У нас виробився колоніяльний тип интелектуала: занадто цинічний, щоб бути незалежним,  не незалежний, так мовити-б, од цинізму.

Достатність нестач

 Гроші  то абсолютний вираз матеріяльного сьвіту. До того, що умовніші гроші, то вираз абсолютніший. А брак грошей  то умовно-математичний вираз абсолютної від матеріяльного сьвіту свободи.

Любов до правди

 Правду треба любити не за те, що вона перемагає. Бо правдива перемога більша за ту нашу любов.

середа, 13 вересня 2017 р.

Поновини

 Питомі слова марчіють (підкреслено червоним), порохніють, трухнуть, драгліють, хирнуть (підкреслено червоним) і поступом заступаються московськими (чи, в крайньому, найсьогочаснішому разі, ангелянськими)  так наша мова любить оновлюватися.
Любить? А хто її питав?

За спілкування І

 Де-кому може здатися, що людина стала людиною, тільки почавши спілкуватися. Але вкраїнська людина почала спілкуватися зовсім не що давно. "Я спілкуюся вкраїнською!"  як і багато иньших гасел теперішнього вкраїнського культурництва, це гасло ще кілька десятиліть тому було-б негайно визнане за безграмотне. Ви єднаєтеся вкраїнською? Ви єдинитеся вкраїнською? Ви водитися, знаєтеся вкраїнською? Ви заходите з ким, товаришуєте з ким українською?
"Що за дурні питання!",  обуриться викладач "безкоштовних курсів" чи дописувач "чистої мови", той, що не гуторить, не гомонить, навіть не говорить, а нашою мовою тільки спілкується, бо така, бач, у його комунікаційна стратегія.
А я, небезкоштовним і нечистим бувши, пропоную кожному подумати: а що ви вкраїнською справді робите? Як спілкуєтеся, то спілкуйтесь, я не заваджатиму. 

А тоді вже спільництво

 Настала пора кожному християнинові особисто познайомитися з Христом.

Брехня вже не ходить

 Колись брехні було важко ходити через короткі ноги та довгий ніс. Тепер брехні не потрібні ні ніс, ні ноги: вона куля. Брехня котиться та чавить, летить і побиває.

понеділок, 11 вересня 2017 р.

Пропозиція матеріяльного патрійотизму

 Продажність  то просто пропозиція. А корупційник  то матеріяльний патрійот, що цурається чужого й бере тільки своє.

Останній Адам

 Хто хоче любити Бога, щоб уявити собі, як то воно, має стати на місце Адама, але вже без його цнотливого раювання,  побути єдиним, бо останнім на землі чоловіком. Перед Богом. Бо, хоч-би як ми ставилися до людей, геть усе в нас пов'язане саме з ними. Перед людством можна стояти й без любови: якось потиснуться, приймуть до гурту.
Ота остання міра безсуспільної любови й буде мірою любови до Бога. Ти  анахорет, що помер, не дізнавшись про зникнення людства, бо невідхідно перебував у молитві. 

Менша сестра літ не дійшла

 З погляду Московщини, Вкраїна  юродива менша сестра, а Білорусія (не плутати з Білоруссю)  менша сестра мудра. От тепер мудра менша сестра прочиняє москалеві хвіртку, пересаджує через перелаз, веде в темний садок під крислату бараболю...
Побачимо, чи обійдеться в тої парки без малоросійської романтики: покриток, байстрюків і остаточних кріпаків.

неділя, 10 вересня 2017 р.

Gramarye

 Є таке слово в ангелянській мові. Мова ангелянська, а слово  відьомське. Означає "відьомство", хоча колись означало просто грамоту, се-б-то латинську письменність, граматику, мовницю.
Але потім середньовічний народ пильніше придивився до того граматикування, до того таємного мовного чину й вирік: "Чаклунство якесь!" І знавці латини поховалися по хащах і болотах і десь там ніби вже й зникли.
От я вмію читати й писати, але хіба до кінця? До кінця боюся  там відьомство кляте. Треба прикидатися письменним, але так не дуже, без тої "ґрамарії"...

Батьків син

 Дивний чолов'яга ходить потягами київського метра: чистий, охайний, а якось одразу знати, що якийсь юродивий. Уже літами він і до діда дотягає, а все носить мовчки між людьми батькову сьвітліну й короткий його життєпис на картонці, писаний доброю вкраїнською мовою. Там старанною рукою виведено, що батько був 1912 року народження, а на сьвітлині бачимо молодого червоноармійця в будьонівці. У Першій Кінній послужити не встиг, українців під орудою хохла Буденного не громив. І слава Богу! А шолом  то, либонь, од служби в якійсь уже "мирній" червоній кінноті. Батько таки загинув, ніде не подівся, але вже на Другій сьвітовій війні, як усі.
Шкода діда, але де тут, здається, логіка? Юний батько старого чоловіка, будьонівка на вкраїнському селянському синові, сьвітлина 
 з одного життя, а смерть  з другого й останнього... І цей дідусь, що мовчки просить у людей на батька...
Молодий колгоспник помер, але залишив по собі скаліченого його життям і смертю єдинака-сина. Не могла дитина за себе подбати, й уже десь по війні почала ходити з торбою, просячи на своє сирітство.
Минули роки, завкраїнилася Вкраїна, а сирітство та безрадність лишилися ті самі. І померлий молодий батько досі годує свого єдиного сина 
 має догодувати до Отця Небесного.

Хто знає?

 Телебачення викликає багато стурбованих питаннів  суспільних, творчих, а найбільше технологічних: "яким буде майбутнє IPTV та OTT сервісів?", — сьміливо ламаючи мову, грізно питаємо ми.
Але є найпекучіше, найнавальніше та найнагальніше питання, що на його негайно, невідкладно мусить відповісти науково-технічна революція. Революційне питання: де пульт? Га? Хто знає?

субота, 9 вересня 2017 р.

пʼятниця, 8 вересня 2017 р.

За паливничого

 Усі ті зовнішні трансґресії та трансформації, міґрації та модифікації нічого не можуть дати нещасній білій людині. Треба повертатися до внутрішніх перетворень.
Нині бачив у метрі провінційну пару в чорному вбранні. Обоє опецькуваті, свійські... а колись, щоб таке носити, треба було направду людину ззісти.
Виголчене, протяте, залізне, вуха на обідді  й усе хвальш, усе ні до чого не зобов'язує. "Я хочу, щоб на мене звернули увагу..." Візьми лопату й шуруй! Коли треба, вогню, хто дивиться на паливничого?

Дожидаючи риби

Хоч я й не рибалка, але коли немає риби, я теж плету та лагоджу ятір.

Що робить Кай?

 Діти, чи ви знаєте, що робить Кай, коли він не грається з вами в "Леґо-Ніндзяґо", не мультиплікується в мультиках і не фільмується в фільмах?  Він Кається...

четвер, 7 вересня 2017 р.

За туманом

 Якби ви могли подивитися на ті рядки поетовими очима, то нічого-б не побачили за туманом сліз.

На суржику

 Ви пишете гостро, загонисто, дотепно. От тільки шкода, що суржиком...
 Як я писатиму не на суржику, то ніхто нічого не розбере!

Некупій

"Купуй зараз у розстрочку!" Не куплю, бо "розстрочка не наше слово. Де ви його розсорочили, чим розстрочили?

ОК "мовленнєвої" ліпоти

 Чи-ж випадає дивуватися з наших мовців, коли вони мусять одбувати "види мовленнєвої діяльности"? То-ж мовознавець визнав, прочув  скрипаль, дириґент! А що мені чинити з моїм мовним бубном? Я "мовленнєвий" навіть не вимовлю, й пробувати не буду. В Кримського з Єфремовим "мовлення" перекладає "молвленіе". Чули таке слово? Ото-ж бо й воно  то для нас, перекладарів.
Чи-ж випадає дивуватися з наших красних письменників, як-що вони, червоніючи, уявляють своє майбутнє місце в пантеоні під назвою "Національний музей літератури України". Отак, виходить, треба писати на булій колеґії Павла Ґалаґана, де за хуторянської доби нікому рука не звелася-б таке виводити.
Одороблуватість і кострубатість  то ОК "мовленнєвої" ліпоти.  

Warts and All

 Якби Олівер Кромвель не сприймав себе як warts, то може він не понівечив-би так красного all.

Голий неспокій

 Отака новина, міське постереження: людям геть байдуже до того, як ви вдягаєтеся. Як-що ви  чоловік. А як-що жінка, то... ще байдужіше.
Ми вдягаємося для себе. І ніяк не можемо собі сподобатись.

Непродажна писемність

 Я от пишу за три лайки. І то не собачі шкури, а так  пху!

середа, 6 вересня 2017 р.

Ноктюрн

 Які-ж гарні ті київські хмарочоси, хмародряпи, хмародери та небосяги, як видно їх поночі! А от удень чи не могли-б вони десь заподітися? Скажім, піти знайти своїх архітектів і оступити їх? Кияни дивилися-б на кончазаспівські острівці небосягання й казали: "Ой, десь там мордується бідашний наш будівничий! За нічну красу карається!" 

Держи копійчину про лиху годину

 Власне, життя народу  як і життя родини: як не хочеш мати діти, то, принамні, приховуй на старість: тоді чужих приймеш у хату, й вони, може, висадять на уринал.

Як до дари в церкві

 Демос, що ремствується на велич, має тямити, що демагогія ніколи не надолужить за демографію: як-що велич не вимірюється числом, хай не величається. Але для вкраїнців то річ не величи, а виживання: кругом величні сусіде тиснуться, як до дари в церкві.

неділя, 3 вересня 2017 р.

Щирі провокатори

 Провокаторами, як і сьвятими, остаточно робляться лиш по смерті. Упродовж провокаційного життя незвичайна правда блискає вишуканою провокацією, даючи навід на автентичність суб'єкта. Але тільки смерть унаслідок послідовних, ретельних провокацій доводить справжність померлого, але невпокійного провокатора. Так правда тріюмфує.

Два в одному

Очі (двоє)  дзеркало душі (одно). Чи слід дивуватися, що в де-кого вони вже ніколи не повернуться до своєї рями?

Химерний ефект і фурор

 Коли вкраїнська мова прирівнюється до московської, сам собою виникає химерний ефект і цілковитий фурор. От що таке, приміром, буде "стрижъ"? Птах? Ну, як-що спинний мозок літає... А хто в нас літає? А літає в нас "щур" намісць "стрижа"...
Людина вірить, що рідномовна, повертається на рідну призьбу, під рідний причілок, а там  химерний ефект і фурор. От за це я й кохаю тебе найбільше, українська мово!

Тиха лірика

 Наша "Тиха поезія" була такою тихою, що дослухаючись, можна було виразно чути скрегіт зубів. Той скрегіт і досі часом заглушує лірику.

За ширяння

 Ми так звикли до матюччя, що коли воно не літає в повітрі, то літає в голові.

Зводячися з хазяйства

 Законне бажання ззісти всі овочі рідної мови, не справдившись, змушує невдаху-їдака без кінця відпльовувати нестравні суржикові лушпайки та кісточки-матючки.