Моєму старшому дуже подобалася була гра під назвиськом Rogue Soul, її найлекше було відшукати для пірацької забави за умовним московським перекладом "Душа вора". Ну, звісно, а як-же йнакше? Але я тоді ще казав синові: то має бути по нашому "Архимницька душа". Уявляєте очі малого гравця? Ах, татку, душе ти архимницька, ніхто не знає тих твоїх закрутастих слів!
А тут у середу якась злодійська душа витягла мені гамана з наплечника. Як природжений мешканець великого міста, я що-дня виходжу з дому з однісінькою метою: не дати себе обікрасти чи обкрутити. Але готових грошей про крадюку в гамані не було, тому той гаман занадто легко лежав. А лихий сховок і доброго спокусить.
От спокусив, а поживитись не дав. Пригадалася рекляма, де сердешний крадій, поцупивши гамана, побивається: всі легковажні дурні перейшли на плястикові картки; потягнути потягнув, а ззісти нема чого.
Але чи потьмарилася душа розбишацька? Душа — то воля, розум і серце, що вивели міського хапка на бій за майно. Моя воля, мій розум, моє серце повсякчас стоять коло того майна на сторожі. Сторож і розбійник стялися — й розбійник узяв гору.
Злодійська душа збіса щаслива, вона красіє в своїм сьвяткуванні, у перемозі свого богослів'я. Гадаєте, душа злодієва не має богослів'я? Хто виходить красти, той тільки під своїм богом і ходить. Той бог що-дня простягає та дає їй чуже. І душа вірить, що така її правда, правда обраного.
А яка правда обібраного? Сьвятий заскочив злодія у своїй печері й присьвітив йому, щоб знайшов і забрав усе. Ще й на дорогу скинув йому кортову рясу, бо надворі вітріє. Але сьвятий мав вибір і його воля перемогла.
А моя воля? П'яна, дурна, щось вона белькоче в своїй обороні, але добра не оборонила.
Мені лишилася праця з відновлення всяких плястикових і паперових дрібниць, що в тому гамані лежали, — часточки вкраденого минулого й, через утрачений час, майбутнього життя. Лишилися спогади-карби — сьвіт гіркий, а треба жить.
Добре, що та середа — день чережний, день не остатній. Ще зітнуться душі. А поки я собі нишком із крадіжи змайстрував письменство.
А тут у середу якась злодійська душа витягла мені гамана з наплечника. Як природжений мешканець великого міста, я що-дня виходжу з дому з однісінькою метою: не дати себе обікрасти чи обкрутити. Але готових грошей про крадюку в гамані не було, тому той гаман занадто легко лежав. А лихий сховок і доброго спокусить.
От спокусив, а поживитись не дав. Пригадалася рекляма, де сердешний крадій, поцупивши гамана, побивається: всі легковажні дурні перейшли на плястикові картки; потягнути потягнув, а ззісти нема чого.
Але чи потьмарилася душа розбишацька? Душа — то воля, розум і серце, що вивели міського хапка на бій за майно. Моя воля, мій розум, моє серце повсякчас стоять коло того майна на сторожі. Сторож і розбійник стялися — й розбійник узяв гору.
Злодійська душа збіса щаслива, вона красіє в своїм сьвяткуванні, у перемозі свого богослів'я. Гадаєте, душа злодієва не має богослів'я? Хто виходить красти, той тільки під своїм богом і ходить. Той бог що-дня простягає та дає їй чуже. І душа вірить, що така її правда, правда обраного.
А яка правда обібраного? Сьвятий заскочив злодія у своїй печері й присьвітив йому, щоб знайшов і забрав усе. Ще й на дорогу скинув йому кортову рясу, бо надворі вітріє. Але сьвятий мав вибір і його воля перемогла.
А моя воля? П'яна, дурна, щось вона белькоче в своїй обороні, але добра не оборонила.
Мені лишилася праця з відновлення всяких плястикових і паперових дрібниць, що в тому гамані лежали, — часточки вкраденого минулого й, через утрачений час, майбутнього життя. Лишилися спогади-карби — сьвіт гіркий, а треба жить.
Добре, що та середа — день чережний, день не остатній. Ще зітнуться душі. А поки я собі нишком із крадіжи змайстрував письменство.
Немає коментарів:
Дописати коментар