31-е серпня

 31-е серпня. Готуюся до стрибка з олімпійського трампліна. Сніг не потрібен — можна штучний. Але де-ж мої лижви, чи пак нарти-снігівці?

Шоста й сьомий

 До мене приїхала в гостину сестра з дітьми — шостою й сьомим. Проти них мій четвертий (на півтора роки молодший од шостої й на півтора роки старший од сьомого) здається хом'ячком бездітної пари, що живе в дідуся й бабусі, бо татові з мамою дуже ніколиться.

Психологічні ножиці

 Другова донька дуже вже розчарувалася в українській психології: чотири роки відстудіювала в Червоному корпусі та й сказала Київу годі. Ну, й поїхала... От куди-б ви поїхали, якби були молоді й розумні? І я — до Відня! Не беруть, біда...
Ото помандрувала вона до Відня вивчати австрійську психологію. А щоб трохи способитися, зачала перукарювати. І, ріжучи чуприни, збагнула, що глибше в голову лізти не треба: волосся відросте, а психологія — то вже хтозна. Ще щось відітнеш, а воно й не виросте. 

Лихо не без добра

 Бог судить з намірів. Тому той землячок, що сидить у Московщині й думає нас нищити, а насправді своїм злом дає Вкраїні пожиток, хай не потішається.

Наші колони

 Чом ми не зробимо оті п'ять колон українців у Московщині нашими колонами? Ну, хоч п'яту...

Freaking out

 Я цієї дієслівної фрази to freak out не чую — я її дивлюся, як німе кіно жахів.

Небудапештський меморандум

 З якогось дива в нас так повелось, що дипльомати мають бути якимись интернаціоналістами з московским акцентом. А їх-би треба вирощувати в утопічних интернатах з повним недозволом чужих мов, купно навіть із (ой, лишенько!) московською. Тільки натягатися й геть пересякати вкраїнським: свій до свого по своє.
Тоді, ті, хто на дипльоматичному рівні захоче зсилатися з Україною, муситимуть із рипом і репом до кінця влізати в українську шкуру, щоб вирозуміти повсякчасне "ні!", "не хочем!" і "не годиться!" наших вишиваних послів.

Україна й "я"

 В охочих поговорити про себе що не слово, то "Вкраїна". Не конче як рівнознака до "я", але як трохи збентежений натяк на себе.

Молодильні яблука Гесперид

 На Захід виїздять не тільки молоді найкращі — туди рушають і люде пізнього середнього віку. Виїзджають по друге життя: коли тут уже все скінчено, там, у садку Гесперівен, як-раз починається нове, повне щасливих пригод життя. Головне — його не проґавити.

Три Пречисті

 Те сьвято, що нині, називається в українців Перша Пречиста. Пречистих (сьвят на честь Пречистої Матері Божої) в нас три: ще буде восени Різдво Божої Матері (Друга) й Покрова (Третя Пречиста). З цих трьох тільки Покрова має дві назві, Перша й Друга Пречисті називаються тільки так, як сказано.
Образ побожности вкраїнці мали й мають свій. Дуже потрібно, відроджуючи нашу духовність, тямити, що вона в жадному разі не є перекладом із чиєїсь чужої. То наш власний надбанок багатьох віків самостійного християнства.

Ніс уже не чує

 У нас, коли треба визначити, чи щось українське, чи не вкраїнське, длубають у носі. А треба длубати в книжці, бо ніс уже не чує.

Так і знай

 Люби вкраїнське барокко! Як-що любиш невкраїнське барокко, теж люби, але так і знай, що сноб із тебе.

Nach Westen

 Наша міська й містечкова молодеча, як та рибка, просто за водою культурно сунула до Москви. Уздрівши там греблю, не запливаючи до Вкраїни, просто за водою посунула до Европи.

У Божій волі

 Намагаючись обожеволити Вкраїну, Москва збожеволіла перша, й тепер цілковито у Божій волі.

Аж денце блисне

 Дівчинка-семиліточка — викапаний батько, його лукаве око. Як примружить, то так і ждеш, що зараз тобі видобуде карафку, наллє чарку, піднесе до рота та так і чабулькне! Аж денце блисне.

Пісні настанови

 Спасівка добігає кінця, і я все пильніше вчитуюся в пісні настанови. "Сухоядениє" — так, треба їсти сухо, щоб ніде не капало, а надто з губів. "Варениє без єлея" — слушно, варення з олією я й сам ніколи не любив.

Велика жменя

 Росія — дуже велика країна. Але величається, вмостившись у невеликому кулаці.

Синхронізм і діяхронізм

 Хоча московці й українці тепер знову воюються між собою, цього разу вони називають свої війни по різному. Хоча й там, і там — абревіятурно: ВОВ і АТО.

Сльозина в калюжі

 Я не згоден із відомим прислів'ям "Русскій долго запрятаетъ, да быстро ѣдетъ": вони запрягають хутко, а потім довго чухрають. Аж поки вичухране не поточиться й не повалиться, зронивши сльозину в калюжу крови. Її (сльозину, а не кров) помітить Достоєвський і чуло напише про це.

Мінус один

 Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти божевільний. Мінус українська.

Єдиний спосіб

 Московців аж надто обходить, щоб їхня мова була єдино можлива для скорених та підкорених. То єдиний спосіб величности. У власній нетямі, з непорозуміння, вбачаємо чужу велич.
Окрема особа може засвоїти чуже за життя, щоб померти учнем, слугою. Народ давиться чужим цілими поколіннями й усе йому зле, все він якийсь іздурілий. 

Перетворення сьвіту

 Сьвіт — то праця вдосконалювача. Власна недовершеність — біда. І його, й сьвіту. Сьвіт — то робота перероблювача. Неробство перероблювача — його й сьвіту лихо. Сьвіт — наука вченого. Неуцтво вченого — сьвітова темнота.

Як рибка в баньці

 Почуваюся як рибка в баньці: сьвіт занадто ясний, круглий, малий, голий і зрозумілий.

Чого вони лізуть?

 Вартість зусиль Лева Ґумільова в одному: він підніс сірника до сухої копиці науки історичної й, отак присьвітивши, дав відповідь на одне важне питання: чого вони все лізуть? Він гарно назвав це пасійонарністю, а ви називайте, як хочте.

Два концерти

 Є два відроди бранденбурзьких концертів: Бахові й бабахові.

Почесні думки

 Думки треба занотовувати: вони тоді глибшають і ширшають, й, отак обважнівши, вже не йдуть од тебе ніколи. Або, занотовані, стають як ноти: і хтось, може, колись і заграє.

Думалка й говорильня

 У де-кого з дядьків і за мислений, і за мовний чин одповідає тільки печінка. Тільки вона пече коржі слів і думок.

У своєму амфітеатрі

 Я в своєму амфітеатрі виставляю куценькі трагедії, комедії й интермедії. Глядачі не встигають ані знудитися, ані замислитися. Задні бачать, але не чують. Ще задніші — не завважують.

За патос І

 Патос не все ридає ридма. Иноді так глибоко допече, що аж сьмієтся.

Як до потреби

 Мудрому треба до жінки, а дурному — до книжки.

Дещиця — не абищиця

 Де-хто може писати тільки дещицю, а ще де-хто — лиш абищицю. Абищиці більше, але міра хисту та сама. Річ у скупченні та зосередженні.

Зьвірі в ямі

 Як-що ти пишеш аби-що, то аби-що можна писати й за тебе. Й докладно такечки.

Бакирі й бурці

 Які-ж мені гарні бакирі й бурці 70-х! Що таке бакирі й бурці? О, ви не жили за сімдесятих років!
А я жив. Шкода, що бакирі й бурці мені тоді не росли. Та й тепер...

На заплід

 Україні треба нарядити, накохати собі діти. Бо не буде кому тут і вмирати, приїздитимуть порозкошувать, як ті колишні земляки з Московщини: на дачі посидять, а до цвинтаря так і не дійдуть.
То треба, щоб на все стало: на московський заробок, на Це-Европу й іще тут залишилось. На заплід.

Вже нема кому

 Ще років два тому казав мені один добрий галичанин, булий військовик СССР:
— Треба нам було війну Австрії оповістити й заразу здатися на капітуляцію.
Я посьміявся, а потім поглянув — аж Долішня Австрія має такий самий прапор, як і в нас. Справді, помиримось! Але, боюся, в Долішній Австрії вже нема кому нас гарно водити.

Божі гадки

 "Добрячий чоловік — то ніби гадка Божа", — сказав Єфрем Сирин. Ото поки між нами такі суть, знаємо, що Бог Собі гадає. Й ті думки — як м'ясні на нашій кістяній снасті, що йнакше могла-б лежати мертво.

Як Нечуй

 Говоріть у Київі, як Нечуй-Левицький, і од вас усі одчепляться, як одчепились од його. Зможете справляти свої одрубні вкраїнські житки.

Морщак Банан

 Морщак (псевдо Банан) не має й не потребує справжнього імени. А псевдо йому потрібне, щоб жити серед людей. Люде-ж усе називають, пригадуючи, як то робив їхній праотець Адам.
Морщак знає свої основи: наприклад, що він не морська свиня, бо так українці називають дельфіна, а Банан не то що плавати, ба й купатись не дуже любить. Йому приємно смердіти собою, творячи власний окіл.
Нині, в День українського прапора, Банан сьвятково перевозиться на иньше приміщення. Приготування його трохи цікавлять, але не дуже — живоття покаже. Він, як ті вкраїнці, що чи то тимчасово, чи то назавсіди переїхали до Московщини, вміє цікавитися політикою тільки в межах своєї клітки.

По шкоді

 Можна заробити тридцять срібняків і нікого не зраджуючи. Юда про це якось не подумав.

Любе життя

 Де-які люде так люблять життя, що не знають, де його посадовити, щоб усмак намилуватися. А воно, непосадовлене, постовбичить, покрутиться, змарніє й піде геть.

Де були гроші

 Він довго готується заробляти: так хижий зьвір ретельно моститься в засідці, щоб закуняти в ній від знемоги. Коли він помре, готовий заробляти, його сконала рука витягнеться щоб остаточно показати напрямок, де були гроші.

Двійчастий жах

 Жахливий фільм жахів — то є тріюмф кіна: два зайці він, може, не вбиває, зате одного зайця вбиває двічі. Графічно точно вбиває зайчаче тіло й іще нахваляється вийняти естетичну душу.

Ощадливий раб

 Здоровля нема, тільки талант. Один великий срібний талант. Піду закопаю, поки не підцобрили грошоміни.

Правда на цигарках

 Нестеменну правду пишуть тільки на цигарках. Але їй і там ніхто не йме віри. Щира правда писаного слова, як і колись, іде з димом.

Хто ткач — тче полотно

 Хтось тільки сукає нитку свого життя, а хтось і тче. Мало хто тче.

Акурат

 «Широкъ (русскій) человѣкъ, слишкомъ даже широкъ. Я бы сузилъ», — гадав Достоєвський.
От не згоден: він такий широкий, що й дідько повним возом проїде й ніде не зачепить, так там поворотко. 

Прохолодне пекло

 Московщина така велика, що аж назвалася Росією. І в тій чи то величі, чи то величіні пекло якось розгулюється, розходиться, розлягається. Осередок скрізь, а край ніде. І нема аніде пекельної задухи, пекельникам легко дихається. Прохолодне воно в них, те пекло, задумливо-ніжне.

Морський кабанець і чужа молодиця

 Бачив оце реклямну ахвішку дельфінарію: молодичка й морський кабанець. Так у нас називався всім відомий ссавець дельфін, і гарна молодиця гарно всьміхається, хоч тої назви й не знаючи: вона вірить, що пригортає щасливу всьміхнену рибу.

А що думає талановитий, але безталанний ссавець, чого показує зуби? То геть нікого не обходить: має буди радий своєму дельфінарієві. Назвати-б той дельфінарій розкішно — "Озівське море"! І всадженого туди вкраїнського дельфіна иноді пригортатиме, затікаючи під Москво-Керченський міст, Чорне, колишнє Козацьке, море. Море, що належить чужій молодиці.

Тихе дихання

 Скільки в нас було останніх романтиків? І не злічити. Бо в нас кожен романтик почувається як останній і вважається за останнього, але над його останками завсіди повстає ще останніший.
А решта, неостанні, ховаються в барокових лаштунках і тихо дихають.

Бог усе бачить

 Бог дивиться на Авелів приніс і бачить за його схиленою спиною Каїна з убивчою костомахою. Бог усе бачить.

Що маю на думці

 Що-разу, як пан Ф.Б. питає мене: "Що у Вас на думці, Сергій?", гадаю: коли він уже засвійчить кличний відмінок?

Боротьба за рівність

 Де є рівність, там нема боротьби. Де є боротьба, там не рівности домагаються. Хочуть перемогти або, часом, хоч перемогтися. Який борець бере суперника за плече, що бути з ним урівні?
Стать боролась і боротиметься завcігди. Та чи за рівність? Стать може боротися навіть за те, щоб бути подоланою, аби не рівною.
Статі все одно, як боротися, проти кого, на чийому боці й навіть за віщо. Стать бореться, бо вона стать. Стать готова боротися з слабшим, з геть нікчемним, готова боротися підступно, готова брехати й прикидатися, готова називати війну миром, як Москва.
То боротьба статей, а не статей. Де за мир боротьба, там не буде миру.
Стать може ховатися під заборолом безснастого імени, їй не першина. Стать і злітає над бойовищем, аби зручніше підповзти.
Стать несправедлива, вона хоче поразок і перемог. І де-коли — згоди.

Дружба Давидова з Ґоліятом

 У Кримського та Єфремова в словнику приклад на слово "дружить", з Номиса: "З москалем дружи, а камінь за пазухою держи." Як то кажуть, одразу про головне.
Можна собі уявити, як Давид пасторально дружить із Ґоліятом: саме так, дружить і держить. І міцно держить, на-показ. Що скажеш, друже Ґоліяте?

Не елеґанцько

 Шкода, одначе, що так і не довелося мені побувати елеґанцьким. Спершу не було речей і речових коштів. Потім — тільки коштів. А тепер — не стає статури. Й ізнову — станівких коштів, щоб ту статуру всталити.

Не за СССР

 Скільки себе пам'ятаю, ми завсігди мали вкраїнський хліб. Тільки називався він не український, а український. Коли до щирого вкраїнства в мене додалося ще й українство сьвідоме, то певний час доводилося силувати себе, щоб ставити поправний наголос.
Якось воно не згучилось, а чому? Той бідняцький хліб бідує й досі. Та чи гідний він славного ймення "український", тепер, а не за СССР?

Ще Європа

 Поки-що Вкраїна — то Європа. То-б-то вже Европа, але ще на московський копил. Бачте, один щілинний звук, а що робиться.

Spider-Man: Moscowcoming

 Як батько, мусів піти на чергового "Чоловікопавука". Що сказати? Продюсерський фільм, то-б-то ще одна глибинна маніпуляція.
А дітлахи, відмінно від де-котрих дорослих, полюбляють, щоб їх поманіпулювали-полюляли.
А ще вони залюбляють, коли з ними говорять їхньою мовою. Наші перекладачі це добре вкмітили й переклали дитинячий жарґон дитинячим жарґоном. Тільки що... московським. З українським акцентом, але морфології не надуриш, вона не виросток, давно живе. Одне слово, не лишилося в тім дискурсі жадного вкраїнського пня.
Спасибі вам, колеґи, спасибі! Теперки для міської дітлашні вкраїнізація буде вкрай... м'яко та слабко ссуканою. Як та павуть.

Передчасний вихід

 Восени вийде новий iPhone. Вийде, подивиться, що я не маю грошей, і піде собі — невпізнаний, невизнаний, непотрібний.

Такий місяць

— А что такое "серпень"?
— То такий український місяць. Як вийде на наше небо, то так уже сьвітить, що можна серпом та й серпом. Імператор Авґуст задивляється на ті нічні жнива й тільки головою трусить.

Наше кріваве болото

 Для нових українців кров нічого не значить — вони крови не чують, вони крови не бачать. А для старих усе вкраїнське — кров та й кров. То й що, що на болоті? Не ми себе в те болото втоптували, не ми себе там ховали. 

Так і живе

 Воно британець, просто має право не знати ангелянської. Тому говорить московською. А якою-ж іще?
І ніхто не силує. Хай так і живе.

Хоч без грошей

 Як-що хтось дав вам на борг, а ви не можете віддати, не вважайте, що то підлий багатий надовбень. То ваш добродійник — хоч без грошей, а помоліться за його.

Москва боїться

 Москва боїться — боїться від гори до низу. Боїться, що вимкнеться телевізор, настане темрява й щось однімуть. Що саме? Хтозна, нічого-ж нема!
І так, боячись, вона лізе в чужу хату, вмикає телевізор на повну чутність і очманіло бере та й бере не своє... 

Велика перекладницька спокуса

 Перекладництво торгує, звісно, любов'ю. Тому солодкою спокусою для платного коханця лишається мізогінія й загалом велика й глибока, як чорний окиян, недуга мізантропії.
От написати книжку, видати своїм коштом, власними заходами, нетерпляче тремтячи від жагучого прочуття: то вже твоя остаточна, остання — "Those unsavoury patrons". Але добрий розум убиває усі гострі й терпкі наміри та надії:

— Не можна так, не можна так, не можна так...

Heavy metal

 Пізно з'ясовується все... Пізно з'ясувалося, що я люблю heavy metal: heavy я є, але зіслиз уже мій metal...

Без УПА

 Шкода, що всі упівці вже вмерли, бо справжня війна тільки-но починається. І на тих теренах нема вже кому...

"Він" та "йому"

 Тепер до сьогочасного шлюбу саме вимальовується настанова. (Чи сказати "инструкція"?) Там усі пункти починаються з "він" і "йому": "Він мусить...", "Йому повинно..."
Ну, то коли все "він" та "йому", то, може, то шлюб тільки для чоловіків? 

Осип та Маковей

 "Сьогодня Маковія, а завтра заговію.", — казав наш народ, поки казалось, а не казилося. Ну, взавтра Маковія. Ті Макавеї били загарбника. А ми мед мастимо, а ми мак вієм.
І може взавтра таки заговієм.

Майже комунізм

 Ніяк не звикну, що гроші — вже не гроші. Це либонь тому, що я ніколи справді не вірив у комунізм. А він узяв і майже настав.

З голосу

 Бачив нині в гаю псицю Моніку: вона там купалася в ставку й носила хазяйці дрючки. Не вважаючи на своє евроуніяцьке ім'я, Моніка відгукується лиш на поправні московські команди. Наказ виконується тільки тоді, коли його дано з належним виголосом.
Моніка не зна, що живе в Україні. Як-що зніметься якась буча, вона з голосу пізнаватиме своїх. 

Про всіх письменних

 Найщиріший і найвищий вияв письменства — то коли сам пишеш, а про віщо — не знаєш. І в тому своєму найщирішому й найвищому вияві письменство щедро приступне для всіх письменних.

Shakespeare abridged and improved

Я гаяв час, тож гає час мене:
Двострілок ножнями втинає миті,
Щоб, не спинивши, віку вкоротить.
Дві лінзі: банька в сочку. Очі? В очі!
Я регочусь, дурний, і час, радий, регоче.
Вказівна пучка, чорний осередок
На цифербляті, вп'ята мені в лоб.
А мій вказівець тиче під чоло,
Щоб срібло сліз ловить над чорним вусом.
Ось на мені секундна голка вже
Години нашпиля і північ вибиває,
Показує на неї, як маґнет.
За зойком подзвін впав у чашу сліз.
І бачу я за шкеляцями секунди,
Години, дні і ночі марноти:
Мій потяг тут. Куди мене тягти?

Без

 Иноді здається, що філософія, як та квантова механіка, намагається довести, що в Бога все складно в хазяйстві. А в Бога просто. То без Бога складно. А ми без.

Посеред лісу

 Почав кидати книжки недочитаними — нікого зо мною такого не було. А тепер піду в ліс, зайду далеко — й забуваю, чи по гриби, чи по ягоди. А ну-ж раптом вовк, а я без рушниці?

Розкритий потенціял

 Син перед сном дивится мультика, де якісь надібки вже вкотре героїчно збираються "розкрити свій потенціял". Либонь тим штучкам є, що розкривати.
А я свого потенціялу не розкривав-би, хай лежить собі під пухнастою ковдрою. А то ще розкриють, побачуть, який він худенький та кволенький, — і насьміються. 

Тріюмф волі

 Мода на татуювання не минеться, аж поки не минуться татуйовані тіла, — а вони-ж іще молоденькі! Є в цьому щось монументальне, тріюмф волі. Але чиєї?

Стався Чоловіком

 Так, Христос стався Чоловіком, але стався чоловіком простим. Він не тільки оточує Себе, Царя, простими, але й Сам, Цар, простий, звичайний. Без особливих ознак і особливих самовидців. Він може лишатися навіть непомітним: люде, що Його знали й бачили, тут і там не впізнають Його. Він розчиняється в юрбі, хоча юрба за Ним ходить. Він такий, як усі кругом: непримітно вдягається, неприкметно поводиться. У наших очах Його вирізняє лиш те, що назнаменує приналежність до иньшої, давньої доби.
І говорить Він своєю мовою, мовою малого, невченого народу, хоча міг-би латиною промовляти одразу до всього тодішнього сьвіту. В дрібненькому племінні, де так пишаються вченість і письменність, Він учить по простому й нічого не пише.
Та й слово Його ніби схоже на слова незліченних народніх учителів: люду жменька, а вчити було кому й кортіло. Це тепер Його річ здається незвичайна, а тоді вона потопала в гамірній громадській бесіді.
Наш Господь своє простотою виявився. А ми виявитися простими боїмося, а як виявляємося, то бодай-би не виявлялись. Але треба якось ставатися людьми — простими та звичайними.

Вже я тут не змерзну

 Вже я тут добуду. Поїдуть найрозумніші, найдурніші, наймолодші. А ми, звичайнісінькі, лишимося стрічати нових людей, що їм до сподоби наші тихі, повні, та не бурхливі води; наші ясні, та не сліпучі зорі; а найбільше — наше нове підсоння, безборонно припечене вже невкраїнським пекельним сонечком.
Жити під сочкою я вже не навчуся, але ще трохи поживу: більшильне шкло збільшить мене й покаже опукло й випнуто, а також нагріє, щоб аж палало. Оце палкий українець догоряє, натягаючись соняшною наснагою! Цей смолоскип назнаменує нам веселу, яскраву будущину й, пшикнувши, змеркне.
Вже я тут не змерзну.

Спека під дощем

 А ми гадали, що не буває! Коли-ж буває: тече й пече. То нова погода — спекотеча. Чи воно вкраїнська година чи московська моква? А все докупи. І мокре невгасно горить...

Сатиричний реалізм

 Читаю "Solar" Яна МакЮена (Ian McEwan). Ого-го-го! Реалізм іще не вмер — він просто тепер сприймається як сатира на помодернізм.