"А мні одна тілько в світі дума, як би умерти мені не без ума..."

Мені ще у вбиральні дитячого садка хлопці пояснили, що, коли ти жінці не подобаєшся, вона якось ізразу починає говорити не про те. Їй не припав до душі твій ніс-бурульбашка, а вона, як-що интелектуалка, розкаже тобі, що ґалактики, здається, чи то сходяться чи то розходяться і так увесь час - і як же це паскудно, чоловіче!
Ти можеш у цю мить не подобатися власній бабусі, мамі, сестрі й навіть донці, але наплететься таких плетеників, що тільки ну. А ти слухаєш, дурний, досліджуєш, вдаєшся...
От я знаю це все з пуп'яночку, тямлю, пам'ятаю... А повірити таки все ніяк не можу! І що-разу, як якійсь не сподобаюся, а не подобаюся я що-дня, починаю відчайдушно навсправжки богословствувати...