Українським землеписцям-географам треба взяти на замітку той простий, явнісінький факт, що найвищий український вершок - зовсім не Говерла. Найвища точка України - Київ. Точка та пласка, властиво, то така полонина.
Відповідно, найвищий здобуток українського життя, хоч-би якого мізерного на позір, - видертися на ту високість, жити там і вижити. Як-що ти киянин душею й фізичним своїм тілом, то, дотривавши до п'ятдесяти років, можеш уже майже напевно знати, як і якою порою ти приблизно помреш.
Загинеш ти взимку, а в нас зима пів року, зима - це коли слизько. Взимку київські люде живуть, як безкрилі мухи на предметовому шклі. Так живуть на самому Печерську, так само й на тих околицях, що ніколи не мали й не матимуть у киян ніякої назви.
На льодовому плато не помагають утриматися на поверсі жадні альпенштоки чи пак київенштоки з загостреною залізною заківкою. Не помагає жадне аматорство на гірський спорт і жадний скелелазний лаштунок. Немає і патинків таких, щоб зачепилися своїми шпичаками за вилощену київську землю, за її викладені кахлями пішоходи й гладесенький асфальт її нескінченних узвозів.
Отже загибіль чигає на кожного старшого в передчасних сутінках короткого дня. Згуба від якоїсь мужньої травми, наприклад, відлому голови. Тільки вітер свисне хижо й пожене ту голову кудись у прірву низовинної України. У кватирі похмуро промовчить знищена радівоточка. А могла-б а, як колись: "ожеледь, на дорогах ожеледиця."
Київська смерть - горда та рання...
Відповідно, найвищий здобуток українського життя, хоч-би якого мізерного на позір, - видертися на ту високість, жити там і вижити. Як-що ти киянин душею й фізичним своїм тілом, то, дотривавши до п'ятдесяти років, можеш уже майже напевно знати, як і якою порою ти приблизно помреш.
Загинеш ти взимку, а в нас зима пів року, зима - це коли слизько. Взимку київські люде живуть, як безкрилі мухи на предметовому шклі. Так живуть на самому Печерську, так само й на тих околицях, що ніколи не мали й не матимуть у киян ніякої назви.
На льодовому плато не помагають утриматися на поверсі жадні альпенштоки чи пак київенштоки з загостреною залізною заківкою. Не помагає жадне аматорство на гірський спорт і жадний скелелазний лаштунок. Немає і патинків таких, щоб зачепилися своїми шпичаками за вилощену київську землю, за її викладені кахлями пішоходи й гладесенький асфальт її нескінченних узвозів.
Отже загибіль чигає на кожного старшого в передчасних сутінках короткого дня. Згуба від якоїсь мужньої травми, наприклад, відлому голови. Тільки вітер свисне хижо й пожене ту голову кудись у прірву низовинної України. У кватирі похмуро промовчить знищена радівоточка. А могла-б а, як колись: "ожеледь, на дорогах ожеледиця."
Київська смерть - горда та рання...
Немає коментарів:
Дописати коментар