Сучасний правопис — я ніжно називаю його евтаназійним — дає нам передсмертні поради з приводу написання назв чужих міст і країн, щоб могли ми слати їм останній українодержавний привіт.
Оголошується, що "згідно з правилами відмінювання іменників чоловічого роду ІІ відміни (до них належать іменники з кінцевим приголосним основи та з закінченням -о) назви населених пунктів у родовому відмінку завжди (вирізнено від мене) матимуть закінчення -а,-я; назви країн та територій — закінчення -у, -ю." Тому якось виходить, для початку, що намісць ще наших міст Донецького, Луганського, Луцького, дістаємо города Донецьк-а, Луганськ-а й Луцьк-а.
Але то так, для підпалу. Далі - більше: українці завсігди говорили Нью-Йорк-у, Париж-у, Мадрід-у (а не Мадрид-а), Брюсселю (чи й Брюкселю), Берліну, Стокгольму. Кортить їх, услід тому, вимовляти й назви післяпогромних для вкраїнської мови часів як Вільнюс-у (як-що не Вільн-а) й Тель-Авів-у.
Коли ми говорили були "Риму, Вашингтону (чи Вашінґтону), Альжіру", то не розрізняли між державою й містом. Тепер не те, бо реперні точки референтної мови нормують инакше.
Сумно помовчім за місто, що по португальському зветься Lisboa, а по французькому — Lisbonne. Ми-ж бо мали на його такі назви, що прикметники від них були "лісбонський" і "лісбойський". Але куди вже там з Лісбоною й Лісбоєю, коли й до Париж-у зась!
Народ сказав: "вези овес до Парижу, а не зробиш з вівса рижу." Сказав отак — і замовк. І зробили з народу пам'ятку. І не зробиш уже Парижу, а за риж — шкода й казати!
А країни? Як буде приміром по нашому Финляндия, Лифляндия? Фінляндія, Ліфляндія! Гаразд, а Гренландия, Ирландия, Шотландия, нарешті, Новая Зеландия? А як? Так і буде, як... там, де треба...
Оголошується, що "згідно з правилами відмінювання іменників чоловічого роду ІІ відміни (до них належать іменники з кінцевим приголосним основи та з закінченням -о) назви населених пунктів у родовому відмінку завжди (вирізнено від мене) матимуть закінчення -а,-я; назви країн та територій — закінчення -у, -ю." Тому якось виходить, для початку, що намісць ще наших міст Донецького, Луганського, Луцького, дістаємо города Донецьк-а, Луганськ-а й Луцьк-а.
Але то так, для підпалу. Далі - більше: українці завсігди говорили Нью-Йорк-у, Париж-у, Мадрід-у (а не Мадрид-а), Брюсселю (чи й Брюкселю), Берліну, Стокгольму. Кортить їх, услід тому, вимовляти й назви післяпогромних для вкраїнської мови часів як Вільнюс-у (як-що не Вільн-а) й Тель-Авів-у.
Коли ми говорили були "Риму, Вашингтону (чи Вашінґтону), Альжіру", то не розрізняли між державою й містом. Тепер не те, бо реперні точки референтної мови нормують инакше.
Сумно помовчім за місто, що по португальському зветься Lisboa, а по французькому — Lisbonne. Ми-ж бо мали на його такі назви, що прикметники від них були "лісбонський" і "лісбойський". Але куди вже там з Лісбоною й Лісбоєю, коли й до Париж-у зась!
Народ сказав: "вези овес до Парижу, а не зробиш з вівса рижу." Сказав отак — і замовк. І зробили з народу пам'ятку. І не зробиш уже Парижу, а за риж — шкода й казати!
А країни? Як буде приміром по нашому Финляндия, Лифляндия? Фінляндія, Ліфляндія! Гаразд, а Гренландия, Ирландия, Шотландия, нарешті, Новая Зеландия? А як? Так і буде, як... там, де треба...
Немає коментарів:
Дописати коментар