Кольориста краватка

 Кожному чоловікові життя дарує до сорочки неповторну кольористу краватку. Річ у тім, щоб зав'язати краватку й не задушитися.

Справа така, що плюнути варт

 За героями по п'ятах женуться циніки. Женуться, щоб ніхто не встиг захопитися. Щоб героям не просихали запльовані спини.
Зважаймо й на те, що циніки — то філософи. Плюючи й розтираючи ногами, вони пояснюють нам сьвіт.

Еніґматичне письмо

 Ще ніхто, висловлюючись темно, наздогад закидаючи, не потрапив сказати остаточної дурниці; бо не зникає остаточно шанс, що тебе хибно зрозуміють. 

Генисаретські глибини

 Перед лицем натисливої Москви шановливо розступаються всі християнські народи, відкриваючи їй широкі гадаринські перспективи. Всі християнські народи знають, що широкі гадаринські перспективи затуляють собою безодні генисаретські глибини.

Тхне весною

 Зима побути — побула, але жити з країною, як свекруха с невісткою, не схотіла. Пахне весною. Пахне тільки весною вже кілька років. Може, тому й овоча від нашого розмаю й досі нема.

Ой, чий то кінь стоїть?

 Ой! Чий то кінь стоїть, так гарно й пильно запряжений, такий пристроєний? Дивом дивуються народи й окремі люде безнарідні: чий?
Він спокійно стояв там, де й тепер стоїть, і за Коліївщини, й добою визвольних змагань, і в сімдесяті роки того століття, коли, здається, неспокійно стояло й, стоячи, скніло все.
Коні ніби-то тороплені створіння, але цей перестояв і Майдан. Чий то він?
Знає сьвіт: Іванів він, Марчуків. Отакий тихомирний, близький до природи, безверхий кінь. Не знавіснілий від гарматнів, не ошалений загравами вічних пожеж, не зламаний колгоспом упоперек хребта.
Український кінь: стоїть незворушно й нікуди відсіля не йде. Отакий кінь: викликає повагу, й повага якось наче знехочу скрадається під його тінь.

Найкрутіше

 Нічого крутішого за Крути ми не маєм, хоч і не було там кручі. Але постала потім крута могила двадцяти восьми. Оце крутість нашої історії: невинна кров зволікає з поразкою. Без двох сто років зволікає.
Самі полягли. Може двадцять вісім мільйонів — силоміць, а ці — самі. Сила й міць.
Навіть наше право пом'янути їх нині безстрашно — вони нам вибороли.

Поза контекстом

 За єдине джерело надхнення, за єдиний рушій розвою нашим мово-нормо-творцям править єдино мова московська. Найперше питання: а як у них? І пересьпівуєм.
Рідному ґрунтові з підґрунтям ніхто не йме віри, бо невідомо, що з тої землі вилізе. Навіть до лексикографованих на московський копил словників зазирати побоюються. Переглядаєш, приміром, кіно в українськім перекладові й знаєш із почутого: перекладачі довіряють тільки тим щербатим знанням, що заховалися в голові. Своя рука — й нічого підручного.
Акторам та мова геть нерідна, а вишколюють їх так, що для них  невимовного просто немає. Істнує все, що влізло в текст, а поза текстом — немає контексту.
І то так, ніби ми всі — чи то перекладарі, чи то актори в перелицьованому кіні.

Тії сто рублів

 Ото кажуть: не так тії сто рублів, як сто друзів. Чи ось: мало грошей — не біда, як є друзів череда.
Ну ста друзів у "Фейсбуці" хто-ж не має? А де-хто й чередами водить. А як припече мати сто умовних рублів? Ото-ж бо й воно.
Мало грошей — біда, у "Фейсбуці" серед сотень і полків друзяцьких од неї не заховаєшся. А грошей тих на лихо завсігди мало.
Як у Номиса: "Сосниця-роскошниця, великі вжитки: кругом вода, а в середині біда". Наше місто — Сосниця. Отам уже тих друзів має буть — як сіверських комарів...

Соборности ради

 Заходжу до "Ощадбанку" — касирка по нашому й на добридень не дає. Й далі всі репліки кидає реґулярною московською. Спершу думав вибігти на вулицю, подивитися таблицю край порогу: чи не "Сбербанк Россіи" бува, — може не туди втрапив?
Потім уже поклав собі гаразд роздивитися себе вдома в люстрі: мабуть, обличчям на вкраїнця геть не скидаю? Занадто шляхетне лице, чи що?
Зненацька тенькнув приватній дзвінок. І, не кліпнувши в мій бік оком, касирка круто міняє мову. Ага! Мішанка! Обійдеться без плястичних операцій.
Мізерна течійка стерпної вкраїнської цяпає суворим камінним річищем між двома нескінченними скелястими берегами. Один — московщина, другий-же - суржик.
То чи не все мені 'дно: розіб'є той потічок голову об Скіллу чи об Харібду? Чи всохне від згаги межи двома байдужними стінами? Навіть касирка "Ощадбанку" не вибовтне туди відра своєї сільської водиці.
Треба ходити по установах і призбирувати, просячи соборности ради: мо', хто хоч по словечкові подасть. Що не випрохається, те ще якось виб'ється. Не києм, так палицею.

Сто років соборности

 Та ні-ж бо! Ще ста років не вийшло. Це я так: щоб нам собором зібратися, засісти, нап'ясти жили й дожить.

Настанова поживачеві "ФБ"

 Перш ніж коментувати дописа, не забудь клацнути на "Подобається".

Примарні болі

 Що сьогодні за день? А то все сьвята та сьвята, без кінця і краю! Хто відповість?
Маю на видноті, на похваті "Вкраїнського щорічника" (чомусь не "щоденника") — то він мені підказує: "День АР Крим". Як той мовляв, сьвяткуймо разом!
А що таке "АР"? Автономна республіка — се-б-то край одрубного народовладдя. Відрубного — то це так, а чи народовладдя справді? Влада народу тепера така: час від часу вигукати рідною мовою "йо-майо" та "йо-пе-ре-се-те".
Два роки тому, 20-го січня 2014 року, на Майдан невпроханно насувалося 22-е, малося згинути першим людям, але Крим іще ніби був наш — ну... ще не "Крымнаш". Але дуже встрахнулися в Криму — автономно так, народовладно. День АР Крим, одно слово.
З усім тим, кримські колишні вкраїнці, а тепер московці, коли не коли навертаються до Трускавця, самого серця грізного краю, де кублиться прикра небезпека, що змусила була їх похіпко відрубатися від неньки-Вкраїни; частуються "Нафтусею" та "Марусею"; ніде й ніяк не силують себе до галицької мови; небоязко минають чесня страшному свому "катові" Степанові Бандері; а місцевому людові поблажливо пояснюють:"Ведь Вы же понимаете: намъ безъ Россіи никакъ!". І люд розуміє, тямущий він там, той люд.
А що почувається Вкраїні цієї днини? Та так — фантомні болі...

Щоб поправно й красно

 Ці дві слові, "поправно" й "красно", всталено прикладаються в нас до мови й речи: один потрапить говорити поправно, а другий — красно мовити, красномовець він, бач. "А третій не мовив нічого, він мовити красно не міг", — поправно міг, а красно не міг.
А поза тим, чи здобудемося на рівнознаки до слова "поправно"? А як-же!: "правильно", "регулярно", "ретельно". Як-що по правді розважати, то буде "справедливо", "правдиво", слушно".
А красно виглядати можна ще як? Ну, от хоч гарно, красовито, красітно, чепурно, лепсько, а також хороше й хороше.
— Мало! — бойовий суржик аж нетямиться з люти. — Зділайте мні красіва!
Чи вволимо волю? Може хай буде "красиво"? А про віщо?
Старших уже не перемайструєш — мовте-ж хоч ви, діточки, поправно й красно.

Примовившись

 У нас так завелося, що беруться підправляти, як люде розмовляють. А як люде розмовляють, — то то річ приватня. Помагаймо говорити, як до нас говорять.

За любов'ю йдучи

 Не біда, як хто любе котиків: там, дивись, дійдеться й до людиків. А там і Сам Чоловіколюбець замріє. І піде хтось за Ним назирці й уздріє Богоз'явлення.

Наприкінці

 Читаю Франсуа Моріяка: ще наприкінці XІХ століття католицька віра стала привілеєм шляхетних паній. Шляхетні-ж пани мали честь тільки супроводити шляхетних паній до відправи й принагідно бути присутніми при мші.
Насьмілюся нагадати: то був початок церковного кінця. Ну, прикінця...

Плете, що на язик набреде

 Ніколи не можу вгадати, що має припасти до смаку вельмишановній чительницькій публіці. Тому нотую все, що вхопилося голови.

Колонійний романс

 Безперечно, не IP-адреса визначає громадянську приналежність людини.

Наші Роксоляни

 Не тепер постала палка суперека між галичанами-рогатинцями й подолянами-чемерівчанами: кому слава, чия буде Роксоляна? Не розсудять й історики: Олександра з Рогатина чи Настя з Чемерівців?
Споглядаючи я те змагання, лишаюся спокійний: мій вибір віддавна — Маруся з Богуслава.

Наші в місті Ніндзя-Ґо

 Чую розмову дітлахів у готельнім вестибюлі, де вони споглядають невидюче око (чи віко?) телескрині:
— А Джей такой говорит: "Мне еще нужно раскрыть свой потенциал!"
— Неправда! У Ніндзя-Ґо говорять українською мовою!
Тож чи все нам одно? Чи не розкрити нам і свій велико опосередкований (мультимедійний) потенціял?

Несподіванкою

 Як нагло запанувало ти в нашій мові, слово "неочікувано"! З'явилося ти зненацька, раптово, несподівано; проте сподіватися, що ти зрушиш із місця чи хоч трохи посунешся, — таки годі.

Наш вертеп

 У залі трускавецької напованки дітлахи виставляють вертеп. Щось із двадцятеро їх. Трохи скуто, проте з усім належним знадіб'ям, ще й з музикою: один підпарубочий на боян виграє.
Ой, спасибі вам, добрі батьки-родителі прикарпатські, що виростили нам на різдвяну втіху хоч по двійко таких справних, чемних діточок! Як у щасливій европейській казці (не братів Ґримів): хлопчика й дівчинку.
І повиростають, і вивчаться на кого хоч, на кого скажуть. І підуть собі, уступаючи в сліди Юрієві Дрогобичеві: хуркнуть до фавстівської Европи — чимдуж од Москви. А як удержиться Москва, то й на Москву.
Бо тут, бач, є шо стерегти, та нема чого боронить. Тутейші так міркують і охочим слухати з'ясовують: туй держави нема, коли нам, порядним громадянам, ціни не знають. Не треба ми їм, то то не держава!
А з усім тим, за якихось тридцять років нове покоління в бальнеологічнім Трускавці дітям й онукам нашим ще засьпіває, "Нафтусею" й "Марусею" понапуває. Як-що наші діти й онуки десь самі не помандрують, і буде ще попит, щоб послухать і попить.
Отакі ми суть: де посієш, там і вродимось; а, вродившись, покотимося шукати, де міцніший ґрунт. Де міцна чужа держава, щоб у ній ми собі землякували й землячили, та ще й фиґлі стругали. Бо то — не своє!

Кінець зьвірокругу

 Не маючи вістки від Бога чи й просто Бога не маючи, намагалися люде з'ясувати для себе вищу волю, гаразд розуміючи, що не їхньою власною держиться й обертається сьвіт. А де та вища воля? Під ногами пласка земля — тож позирали на небесне склепіння.
Бачили там зорі, що єдналися в купи, блискучими цятками позначаючи зариси маґічних образів: де зьвірячих, де півлюдських, а де нелюдських геть чисто.
Небеська сила рухала тим цяцькованим шатром, зумовлюючи й спричиняючи народження, постання, показуючи гаптовану стежку долі аж до самого занику.
І був Божий терпець до тих замірів і намагань, і були Божі знаки й письмена, заронені в тому клейдоскоповому маячінні ніби театральних постанов.
І так аж до перських царів-звіздарів, що виглядали на нічному небі провідної зірниці, щоб піти походом, шукаючи за Спасом — собі й сьвітові.
Ось на тій зорі й кінець гороскопові. Там Господь увільняє нас від вистави й робить із глядачів — діячами. Бо вже жнива...

Старий новий рік

 Старий новий рік це таке сьвято: дає нам навід на те, що, не вважаючи на новоліття, ми таки лишилися колишніми.

Уздоровлення

 Щасливо лікуюсь у Трускавці. Одно зачудовує: геть зовсім не пишеться. Може, я вже зцілився?

Багато самоцьвіту

 Красно говорити вкраїнською мовою — легко, бо краса легко впізнавана й зрозуміла. Некрасно говорити вкраїнською мовою — непросто. Бо завсігди простіше не говорити вкраїнською мовою.

Ласкою Духа Сьвятого

 Ти — українченко? Ще й прізвище на -ко? До того, не відцурався свого й волієш попрацювати для культурного й мовного добра власного народу? Починай усе з самого зачала, там, де починали твої попередники Шевчен-ко й Фран-ко. Тільки починай так, ніби й не було нічого — ні Шевченка, ні Франка: винось камінюччя, корчуй чагар.
Неприродньо? Так природу людську ушкоджено гріхом.
Несправедливо? Так не діждати нам справделивости — ласкою Духа Сьвятого живемо й досі вкраїнствуємо.

Нехапливе пришвидшення

 Уже діти починають грубіянити батькам у 8 років, а перестають — у 28. Це чомусь називається акселерацією. Яка рація? Що прискорилося?

Радість не радість

 Як-що різдво — не Христове, як-що дух його — не сьвятий, як-що зірка — п'ятикутня, як-що янгол — опецьок, то з чого порадіємо?
І чом не злякаємося?

Двоє сьвят

 За Сьвятою Родиною аж до самого вертепу біжать піярники, тур-менеджери, івент-менеджери, креативні директори, копірайтери, спонсори, провайдери й ще багато хто з незрозумілими чудернацькими назвиськами, своєю шаленою мовою настирливо пропонуючи все приготувати, розголосити, впорядити, висьвітлити, подати й продати. Нема згоди — таїна.
— Инакше ми організуємо альтернативний захід без вас, перенесемо дату на раніше число. Не буде приміщення, не буде коштів! Діди Морози й Снігуроньки вже погодилися вас замінити. І знайдеться хлопчик-новий рік.
Усе виконано. Знайдено реклямодавців, дано рекляму — продається й купується.
А в вертепі — врочиста тиша. Там усе станеться, там усе втілиться.

Сталась новина

 Час виявився не мертвим, а віра — не таємним музеєм, не коморою, не криївкою й не схроном.
Щось таки народилося в Україні, Хтось народився.

Маленька проповідь

 Господь Ся рождає немовлям. Немовля не мовить, але народження промовляє чином. Чином Боговтілення й Богояви.

З ким і за що б'ється "бойовий" суржик?

— Як то з ким? — скаже з'опалу котрийсь Керролів читач. — Таж із Білим Лицарем поправної московської. Це він, це вона нам сьвіт зав'язали!
Ба ні! Білий Лицар поправної московської навіть не бачить суржика. До того, він і сам раз-у-раз падає з коня. Як упаде-ж він із коня, як упаде йому забороло, як випаде йому міч із рук — чи-ж до суржика йому буде?
Протиставити добрій московській мові можна лиш мудру вкраїнську. Ні, наш Брязь-брязь (Teedledum) воюється з рівним собі — маленьким снобом Тень-тенем (Tweedledee), новітнім загальновживаним жарґоном московським. Вони — близнюки, хоч ніколи того й не визнають. І б'ються звісно за що: за брязкальце для привертання народньої уваги.
— Брязь-брязь!
— Тень-тень!
То й що, що брязкальце зламане. Народ крутить головою — виходить, сподобалось! І вже вірить і собі, що він — немовля.
Дитяча забавка, скажете? А запаморочення? А затемніння?

Дріб’язковий характер полеміки

 Гіршими за пустяковині коментарі можуть бути тільки пусті коментарі на пустяковині коментарі.

Кричуща суперечність

 Україна проти ночи слухає радівом молитву про себе: "Боже великий, єдиний! Нам Україну храни..."
Московщині криком навіює солодких снів незабутній славень Совіцького Союзу: "Могучая воля, великая слава — твоё достоянье на все времена!"
Як-же це погодити? Як пережити "братских народов союз вековой"?

За метемпсихозу

 Знов у муках народжується Вкраїна. Скільки можна народжуватись? Скільки можна помирати? Німець каже, ми слов'яне... А хоч-би й моголи! Однак не віримо в метемпсихозу...

Син народу

 Пригадуєте у Франка: "Який я декадент? Я син народу, що вгору йде.."? Так от: я — декадент. І саме тому, що я син народу.
Що вгору йде? Та нічого не йде. От того я й декадент. Це називається "деконструкція"? Ну, тепер достеменний декадент.

Своя правда

 Найдивовижніше в негідникові — то його здатність розшукати в собі й розказати добрим людям свою правду.

За Дарта Вейдера

 Соромота вийти за ворота! Уявіть собі, ще не так давно я не знав хто такий Дарт Вейдер! Потім довго не вірив у його істне істнування. А тепер знаю: Дарт Вейдер просто єсть. І не на мерських виборах я про те дізнався. Я це всьвідомив.
Річ у тім, що Дарт Вейдер живе в Київі. На вулиці Реґенераторній. Усі в нас шанують пана Дарта, бо кожного кортить розвідати, як то з пісного добра випікається скоромне зло.

Снігуронька

 Московська Русь — як Снігуронька. Вона здається кралею собі, Морозові, а ще дідові з бабою. Але під сонцем правди починає танути від першого промінчика. Тому там триватиме похмурна зима: блудитимуть білі ведмеді, стирчатимуть сторожі-сніговики й сичатимуть злі стариці-завірюхи — навіть тоді, коли степліле підсоння нажене акул до Москва-ріки.

Небувальщина

 Европа хоче забути античність. Забути, що вона — лиш вигад пригодницького міту. Історія кохання, а його навіть і не було.

За чесноту

 Ми бажаємо, живучи без чеснот, налигатися овочами чесности й чести.

За обачність

 Обачність — то політчемний страх, що вже не сьміє боятись. Обачність навіть війні вимикає звук.

Забрьоханість

 Ото чоловік собі гадає, що він просто так говорить, бо казати можна все: язик молотить мислене збіжжя. А та вільга, що розлітається довкруж, — то капинки слини й віхті піни. І ходить по груди забрьоханий крів'ю, запевняючи, що се — калюка від пішого богомілля.

Українська тисячолітня

 Цей рік оголошено. Цей рік оголошено роком. Роком ангелянської мови. Передбачається, що наприкінці цього року новомодня ангелянська цілком заступить просто модню московську, а старомодню вкраїнську й поготів.
Логіка тут проста: всі країни, де говорять ангелянською, багаті й щасливі. От, приміром, З'єднані Держави Америки, Канада, Велика Британія, та хоч і Австралія — чули за такі? Сильне багаті й кріпко щасливі. Отак і ми будем.
А я-б таки оголосив — української. Тисячоліття: заслужила. До того-ж, це дасть нашому народові праці ще на тисячу літ. А праця — то життя, на многая і благая літа.
Та й мова наша в такому стані, що не менш як тисячоліття треба, щоб направити.
Ставаймо до роботи, доведімо до зробу! Бо, коли будуть нас яко народ незалежно оціновувати й зовнішньо зважувати, чи-ж знаття чужої мови покладуть на шальку доконаного добра? 

За простоту

 Хоч-би хто що казав, а таки бракує нам простоти. Навіть коли ми просто брешемо чи просто говоримо дурниці.

Скромна екстаза

 Більшість дописів у скінченній Галактиці Всемережжя породжена надпоривом тріюмфу, тріюмфу людини середньої вартости. Того-ж то ті дописи й не призначені для перечитування. Перечитування самим чином своїм здебільша виводить звичайну людину на згуду, бо її маленька зірка має спалахнути в очах і відразу згаснути в пам'яті.

Облизуючи губи

 Иноді мені здається, що наш народ усе сказав. І вже давно. Тепер годилося-б шанобливо помовчати. Облизуючи губи.

Камінь із пазухи

 Кожне ладнає собі в Усемережжі блакитний окіян, сподіваючися колись діждати безлічи односередкових кіл від кожного кинутого гладиша.

Без підписів

 Справдешні пророки теперішности, хоч-би як багато й гаряче промовляли, виглядають урочистими героями німого кіна, де суть поважних чорно-білих подій зрозуміла й без титрів.

Від самого першу

 Що-року, трохи проходившись, прочумавшись, протверезившись од веселої пишної учти на пам'ятку про ще один рік щасного свого виживання, українці повсьвідомлюють, що настало перше січня — день народження Степана Бандери. Першого-ж дня нового року дістають вони напомин і про те, що нічого ще не доконано, що треба знову починати.