Тиха молитва

Стареньке бабуньо вийшло на вулицю погаласувать за те, щоб до смерти її й після того навіки в гарячих степах і зелених горах кримських уроча руська тиша м'якенько розлягалася, велично височіла та рясно висіла. І як-що вже щось і порушить цю врочисту мертвоту, то тільки не ляскіт української мови, тої говірки — то сухої, як дрова, то жалючої, як батожиний язик. Кавкає солов'їна, горенить калинова.
А ні чичирк. А ні телень.
"Боже..." Ну, це ще — хай.
"...Великий, Єдиний..." Не той виголос. Гасло? Хто йде?
"...нам Україну...". Клацає замок. Може то щось нам одмикають.
Та хай і замикають перед нами — тільки не бий.
Клац-клац.
"Храни."