Переможний гуманізм

 Цікаве перетворення, з погляду трансгуманізму, спостерігаю, з тролейбусними водіями: вони справді перебувають у трансі від повільного ходу своїх залізних волів, од сповільнености пізньопенсійного товариства, що здебільша переміщується тролейбусами. Так через транс ізнову таки справляє перемогу гуманізм: ти їдеш посеред шаленого потоку київського руху, так поволеньки їдеш, спроквола, й ізненацька зупиняєшся, бо схотілося плюнути, а в "хаті" не годиться.

Славна незмога

 Парадоксальним чином, добою, коли, здається, кожне жагуче прагне слави, преславність робиться де-далі, то все неможливіша. То й що з того, що чийсь крилатий мерчик повис на дротах соціяльних і всяких иньших мереж? Того птаства битого кругом стільки, що ну! Вас подивилось-послухало кілька тисяч люду? Вже взавтра вони забудуть переслухане-переглянуте. Навіть мільярдники-инфлюєнцери, що примудрюються почепити информаційну инфлюенцу на кожен ніс і забити нею кожне горло, не здобувають тої слави, що, словами Тарасовими Шевченковими, "поки жувуть люде, поки сонце в небі сьвітить". Впливачі-впливовичі випливають і потопопають без сліду й жалю. Що вони викликатимуть у загалу за кілька років, опріч, кпину, а то й ворожнечи, не дай Господь?

До цього слід додати ще й затяту нашу вкраїнську невдячність до культурника. "Що воно там курника?", — слушно питає вкраїнець, плекаючи в собі нашого вкраїнського дядька. Те саме й із тіткою, не забудьмо за тітку. Тому безславність — найліпше на тепер визнання. Визнання того, що культурна вартість у нас, хоч і додана, т'але не покладна, а відкидна.

Чий єсть сьвіт

 Дуже важко йняти віри, що сьвіт речовий єсть. Щоб упевнитися, спостерігаю суто речовий люд, як він тільки й знає, що вречевлюватися й упредметнюватися. А тут кажуть, що таки справді речи нема — сама цихра. Бач, треба вже вцихровуватися. То чи не лучче буде вже зразу в Бога вірувати?

Що давно

 Легко, весело й зручно вважати й вірити, що давно — то гівно. Але насправді тепер — то чемер, а зараз — то ураз. Давність культури перегноює майже все те, чим щабльові культурники позаколишньої доби були так бавилися, тішилися й одне одному очі вибивали.

За сьогочасні словники

 Не звертаюся до сьогочасних словників по мовні поради — довно покинув і думати. Там усе лагідне (й не дуже) московлення. А застаріває чогось тільки наша опрічність і питомість. Візьміть окреме мовне явище невпереджено, й легко побачите, як, проти колишніх словників, воно по совіцьки "всучаснюється" чи по московськи "всучується". 

Найвагоміший талан

 Обдарованість нахабством завсіди найщедріша, а тому й найтяжча.

Жадоба ІІ

 Жадоба не полиша людини ніколи. Жадоба засилюється в голочне вушко, просмикується в плящану шийку, вливається джерельцем у душу. А як хто не має душі, то просто розлягається всюди, як неполохана гадаринсько-гергесинська свинота.