Жентиця

 Ще в "Записках НТШ" (1895 рік, кн. І) Остапа Макарушка віддає тюрське ajran як "квасне молоко", "жентицю". Чого-ж у виробників українського "аряну" (тодішнє слово) знову "айран"? Сам напій добре засвоюється. А от слово чогось ні.

Із життя комашиного ІІ

 Цьвіркун-перекладчик може легко обернутися перекладником-зіркуном. Цьвіркун чимало набридає нам своїм цьвіркотінням. Зіркун показує склепіння намість неба. Цьвіркун вилазить тільки поночі, а вдень ховається по щілинах та нірках. Зіркун сяє вдень для всіх невидимий.

Моє кредо

 Моє кредо: "Вірую".

Мідні чола

 Успіх нашої вже добряче задавненої коренізації залежить не від іменованого визнання поправних українських хворм, а від тарана спільних зусиль що нарешті проб'є бетонові склепіння мідних чолів, зробивши належність новою нормальністю, новою неминучою навіть для неуцтва справжністю.

Без сорочки й штанів

 Правду каже наша приказка, що без сорочки ти прийшов і без штанів підеш. Але ще забула сказати, що сам ти приходиш і йдеш тільки сам, без нікого. Коли без сорочки, то все ще буде, але поки нема, — хто-ж тобі свій? А коли без штанів, то всі вже побували й подалися геть.

Під укіс

 Напад  самоти — то як зненацька випасти з потяга: оце тільки їхалося, стоялося в тамбурі — й раптом лежиш у гарячих, колючих бур'янах, у якійсь корисній усім, опріч тебе, росторопші: "Третя лихо зве і провадить зілля: росторопшу, то хвилівник, то друге безділля." А ти міський і зела нічого не знаєш, про тебе воно все безділля. Й от уже сам, саме на косогорі й геть невідомо, де. Їхалося-ж аж до Чернівців — повільно, гаряче, душно тяглося. То й вийшлося в прохід і в тамбур, де все прочинене, щоб і вікнами, й дверима заходило повітря. А ти раптом вийшов... Люду було пітного, метушливого, тяглистих, липких розмов — і от тепер ти покотився, як колода, а потяг, здається, саме взяв учвал.

Байдуже було, де Чернівці, бо простору й сьвідомости геть не було, а тільки вщерть виповнений час. І раптом час іспорожнів, розчинившись у невідомомму, безмежному просторі самоти. І де тепер Чернівці? І де тепер те, де ти питаєш, де Чернівці? Питаєш, а знати не можеш.

Олімпійська штахвета поколінь

 Дідуганові прицмокуючи вихваляти молодь, як-що дідуган не університецький прохвесор, що важить на додаткові пів терміна на посаді, ненормально. Нормально зворушуватися й замиловуватися дітьми, що прийдуть колись на зміну нестерпній молодечі. Розчарування в своєму безславному закінченні й безнадійному не своєму продовженні — річ сьвітова, поважна й зрозуміла.