θυμός

 Справді, θυμός, жага визнання — це й запал, і завзття, й навіть злість. Але без тої злости ніщо не твориться гідне тимосу. 

Смак і міра

 А й справді, чого ще можна навчитися в цім житті? Тільки смаку й міри. Це й є оте "гопки вчити" з приказки, це — піднесення. Т'але пізно вчити старого кота. А молодий котусь і не хоче — на що йому тії "гопки". 

Дріб

 І це подробина, й то подробина — я ввесь, такий дрібний, дрібничковий, ісклався з тих дрібниць. Я ввесь — у подробиці. Й десь ув одній із таємних дрібничок — у мені Бог.

Своє шевство

 Я в кравецтво не мішюся й не ремствую на теє, але вже взувне, зобув'яне — то моє. Тому готелі в мене поділяються на малолічні добрі, де в машинах-чистильницях є крема до взуття, й численні погані, де креми немає, а тільки крутяться сухі щітки. Всі иньші гетельні послуги без креми знівельовуються.

Випадкові люде

 Як роззирнутися довкола, то можна легко завважити, що перевжна більшина товариства — то випадкові люде. Себе серед тих випадкових можна й не добачити, але-ж певна річ! Випадковість людства нашою добою всюди вдаряє тебе, еге-ж, земний мій земляче? В цьому розумінні випадковий сьвіт геть увесь обертається довкола тебе — по дурному обертається, марно, але таки довкола тебе. Ти — кілок, убитий од Господа, щоб Земля, як сіра глось, не вислизнула з жмені.

Оболона

 Мудреця не буває без крізької, просьвітчастої оболонки ідійотизму. Це та осібність, одрубність, окремішність, що околові здається дурна. От вам і люблена в загалі прозорість: крізь видке бачуть брехню.

Интелектуальний чин

 Є такі люде, що про них власне интелектуальний чин — провідний у житті. Все супутнє в житках — то ніби тілесна оболонка до вищого емоційного устрою (интелектуального). Такі особи тільки своє интелектуальне сприймають як справжність. У "тілесному образі" вони прощають собі (нехтують) усе: навіть підлоту, зраду себе й иньших. Головне, то не зрадити свого интелекту — цього останнього вони й не здатні вчинити.