Недавноколишнє

 У мене за спиною так і висить біла сорочка з гарною краваткою про останню скасовану роботу. Либонь-же мав іти в якісь високі кабінети, от хоч вір, хоч ні! Та не злетіли крила, що тепер безсило виснуть за плечима. А таки не знімаю, щоб трохи побавитися згадкою про недавноколишнє, про так і не одбуте. Щоб трохи побавитися в близькому, рукою дістати, а вже й минулому.

Який буде піст?

 А тут і масляна, диви, яка! Не дає забути, що поруч народ такий, що зголошується до віри християнської. Який-же теперки буде піст? Чи попостують, нас наївшись? Ми все бідкалися, що пости — то тільки дієта й нудне тупцювання на незліченних службах Божих. Теперечки вже напевно буде не так. Хто доживе до прощання з сиром, до Адамового вигону, до Прощеної неділі, коли прощатимуть? Який ядучий посьміх з боку вдягненого в християнський панцер, кругом панцерного ворога! 27 лютого була в нас Неділя пущальна, з м'ясивом прощальна, Неділя про страшний суд. І так до кожного пісного пункту можна прикласти якусь каверзу, як і вже приклали. Але після мук має бути День перемоги великої, коли воскрес Господь. Дай нам воскреснути з Тобою, Христе!

Псевдонародні пісні й танці

 Душогуб, гляди, йде не сам: за ним слідом, хоч і віддалеки, ніби віднайшовши загублену свою душу, йде весела громадка мирних симпатиків. Відстань, кажу, шаноблива й шаноба тая до смерти, що її несе душогубець. Смерть їм здається не всюдисуща: то хорт, прив'язаний до вершникового коня. Може вкусити, але тільки того, на кого господар нацькує. Ах ти, цуцику, ах ти, песику, не треба нас кусь-кусь, не треба нам бо-бо! Ми зібралися жити вічно, без страшного одвіту!

І хоч-би мовчки йшли, а то-ж не можуть без псевданородніх пісень і танців. 

Культурно-історична пожива

 Я колись жартівливо писав, що наша біда в тім, що в нас кожне хоче жити в Київі й у тім, мовляв, драма. Не думав, бач, дожити до часів, коли в Київі жити ніхто не схоче. Хтось мусить, але хто хоче? Ніколи не любив пересади, але без Київа геть Европи немає. Без Київа Европа стане на краю чорної цивілізаційної безодні й у безодняву те, що скинеться, падатиме мовчки, безгучно, а ні шелесь. Европа має захотіти жити в Київі заради культурно-історичної поживи.

До казки приказка годиться

 А ми-ж були такими меткими й дієвими в тім, що тепер нічого не важить: у тих західливих наших житках. Тепер західливість помандрувала на захід, тут їй не сидиться: нічого робить. Я стільки вже пережив наших струсів і дуже пишався, що, хоч і чоловік, то-б-то істота однолінійна, а от, бач, утікав на манівці й знов вертався на свою дорогу. Тільки вже за пошести почав потроху підозрювати, що з мене чи не задосить. А то була тільки приказка. Де мені взяти тепер оту метність і дієвість, а надто до чого їх прикласти? Дай Боже відповіди!

Сніг і туман

 Тішуся снігом і туманом, вечоровою сірятиною. А то вже здавалося, що прийшла сама весна красна привітати нашого вбивцю, як ми не хочемо. Т'але й соняшні галявини в денному лісі трохи втішають: нагадують, що на цьому місці могла бути наша весела соняшність.

Час на поважні причини

 Дуже вираз був "поважна причина". То, щоб одкараскатися од якихось дурниць, пригадували чи вигадували якусь уже поважність. Тепер поважні причини кругом і скрізь, а от ми самі стали не поважні, не важливі. Не важимо нічого й щось дмухає нами як пір'їнами.