середа, 5 вересня 2012 р.

Прикра потреба

 Їм не досить того, що вони вже в Київі, що без лиха живуть неробством: їм ще треба при всякій нагоді брати мерина за оброть, запускати йому в зявище п'ятерню, запорпуватись до стравоходу й виривати звідтіля жмут гнилої соломи, що його бідолашне створіння щойно з превеликою полегкістю вицупило з ріденької стріхи!
А самі-ж дурнісінькі! І дурять так по-дурному, що й ти коло їх дурієш!

вівторок, 4 вересня 2012 р.

На скінчанню

 Коли, говорячи вже "культурно", раби спиняться шокати, подножки — хтокати, а грязь Москви, загалом беручи, — гекати, тут уже й капут!

Нерушенний сум

 Сам бачив, як у львівській книгарні літній уже добродій радів виходові першого тому нового, ще й 20-томного, ще й академічного словника нестямної мови нашої.
— Еге, — думаю собі, — це посунула в будуччину нескінченна валка з поклажею злотоцінного нашого слова! Аж гульк розгорнулася книжка, й показалося відмоложене лице добре мені відомого "СУМ-11".
— Е, ні, — похоплююся, — таке вже я маю!
Дарма, що "СУМ-20" так як усталює й узвичаює прикрі компроміси, що примоцювали нашу "державну", хоч і не збезножену, до инвалідного кріселечка. Незалежність зробила так, що це видання в Україні, як, утім, і всі засовіцькі, свої люди почали сприймати з підозрою. Палкі мовні подвижники часом і важко дихають на цього академічного парія. Електронні джерела чи то вимушено (через обсяг), чи то навмисно його нехтують. Тому вважати, що кльонований тиранозавр Сумко брехатиме, як рябий пес, і стоятиме нам на дорозі до щирого словникарства, як на мій розум, немає підстав.
Нині поправних академічних словників у нас ніхто не злагоджує. Електронні-ж стягають, де що можуть, під гаслом "злодій у злодія шапку вкрав". А між тим, хури "СУМ-11" ладнали в дорогу щирі й сумлінні, хоч і на смерть перелякані руки, та й дорогою тою підкладали на воза хто що міг вартісного. Ну, гаразд, що вхопили з тою караваною національної тропи, а там уже, хтось щось поцупив, де-що згнило чи пересохло...
Наймиліше те, що таки маємо, і, дасть-Біг, іще матимем аж двадцять маж із скарбами до вивчення, бо-ж ми не такі багаті, щоб нехтувати будь-що. Що-разу маєш звіряти декілька джерел, щоб відтворити правдиву нашу мову.
Колись у питальних листах у відповідь на запитання про знані мови пропонували таке: знаю мову зо словником. От і знов, як ніколи дотепер, треба міцно триматися того. Словників ніхто не читає, а без словників ніхто нічого не знає.
Цитаделя норми ніде не стоїть, але дороговкази потрібні, щоб своїм трахтом прямувати, свою стежку гаптувати. Нам своє робить!

З покривом і без його

 Нас цілорічно без угаву вчать безчільности. Тому треба взимку вкриватися скромністю, як земля — снігом; весною розквітати неблазністю, як рослинка — квітом; улітку запинатись невиннощами, як дерева — листям. А восени? Соромитися видимого нахабства нашого...

З тубільного

 У нашім Краю шириться нове явище: відмінно вишколена рестораційна челядь у народніх строях, що ні за які книші не стане вживати мови вкраїнської. На слушні запити лагідно відгукуються по ангелянському чи по московски, а на спроби звернутися "рідною" ґречно, але твердо дають одсіч "мовою звичайною". Мовляв, стане з вас і того мордування, що ми вишиване нап'яли!
Але поки ще годують...

Прошу-перепрошую

Українець суржиком лащиться до названого брата, интеліґент — примиляється до меншого.
А коли "свій до свого по своє", тоді "у своє прийшов, і свої не прийняли Його".