Сам бачив, як у львівській книгарні літній уже добродій радів виходові першого тому нового, ще й 20-томного, ще й академічного словника нестямної мови нашої.
— Еге, — думаю собі, — це посунула в будуччину нескінченна валка з поклажею злотоцінного нашого слова! Аж гульк розгорнулася книжка, й показалося відмоложене лице добре мені відомого "СУМ-11".
— Е, ні, — похоплююся, — таке вже я маю!
Дарма, що "СУМ-20" так як усталює й узвичаює прикрі компроміси, що примоцювали нашу "державну", хоч і не збезножену, до инвалідного кріселечка. Незалежність зробила так, що це видання в Україні, як, утім, і всі засовіцькі, свої люди почали сприймати з підозрою. Палкі мовні подвижники часом і важко дихають на цього академічного парія. Електронні джерела чи то вимушено (через обсяг), чи то навмисно його нехтують. Тому вважати, що кльонований тиранозавр Сумко брехатиме, як рябий пес, і стоятиме нам на дорозі до щирого словникарства, як на мій розум, немає підстав.
Нині поправних академічних словників у нас ніхто не злагоджує. Електронні-ж стягають, де що можуть, під гаслом "злодій у злодія шапку вкрав". А між тим, хури "СУМ-11" ладнали в дорогу щирі й сумлінні, хоч і на смерть перелякані руки, та й дорогою тою підкладали на воза хто що міг вартісного. Ну, гаразд, що вхопили з тою караваною національної тропи, а там уже, хтось щось поцупив, де-що згнило чи пересохло...
Наймиліше те, що таки маємо, і, дасть-Біг, іще матимем аж двадцять маж із скарбами до вивчення, бо-ж ми не такі багаті, щоб нехтувати будь-що. Що-разу маєш звіряти декілька джерел, щоб відтворити правдиву нашу мову.
Колись у питальних листах у відповідь на запитання про знані мови пропонували таке: знаю мову зо словником. От і знов, як ніколи дотепер, треба міцно триматися того. Словників ніхто не читає, а без словників ніхто нічого не знає.
Цитаделя норми ніде не стоїть, але дороговкази потрібні, щоб своїм трахтом прямувати, свою стежку гаптувати. Нам своє робить!
