Що я можу сказати на свойому приватньому похороні рідної мови? Чи не проказати словами Миколиними Сумцовими: «вмирати ще рано, вмерти тепер шкідливо, треба жити й жити, двічі, тричі проти старого й безнадійного життя, щоб зігрітися, хоч трохи, в проміннях теплого сонця.» Хто мав нещастя знати нашу мову, скрушно хита до мене головою: вже, мовляв, не піднімеш небоги з ями! Дак коли-ж кортить таки трохи погрітися, хоч кінець і відомий, і вже не раз бачений! Вважайте, що то сімейна рада поклала. А як особисто брати, то маєш і сьвяту повинність.
Немає коментарів:
Дописати коментар