Наші "пасійонарії" — чи як їх там — де-далі, то все цупкіше смикають мою душу за сьвятий дідівський терпець. Він повис, як хвіст, з душевної високости.
Ясно, що затруєну люттю кров смуток уже не бере. Але ненависне зло споріднено принюхується до її духу.
Немає коментарів:
Дописати коментар