Бульварна соша (шосе) чи вулиця, університетський бульвар, далі Бібіковский — якось так і досі могло-б зватися те, що ми тепер гордо іменуєм "Бульваром Тараса Шевченка". Вкраїнська "Вікіпедія" повідомляє нам, що 1919 року большовики переназвали його так і що це чи не єдина київська вулиця, що зберегла "большовицьку" назву без змін. Але в словникові за редакцією Кримського-Єфремова серед прикладів читаємо: "Шевченківський бульвар, давніший Бібіковський". Виходить, що большовики вже ніби не Божого 1919 року й іще довго потім не могли зламати мовного закону, що за його ось пише Смеречинський: "Майже всі дослідники української мови визнають невластивість їй родового присвійного й більшу поширеність натомість присвійних прикметників тощо." Тепер, здається, майже всі дослідники вже встигли звикнути, що воно як-раз навпаки. Тому наша вулиця була Ломоносова (присвійний родовий), а не Ломоносівська (присвійний займенник у прикметниковій ролі), а вже зветься Здановської, а не Здановська. Й натурального йменування вже можна не виглядати: не народ прозиває, а "влада" перехрещує — присвійна родова влада. Й отак мої прапрагонуки знатимуть, що Тарасового Шевченкового бульвара ніхто не займав, а він як був, так і досі числиться. Але-ж змінили! Й не на добре змінили, а на глузливо вчене.
Немає коментарів:
Дописати коментар