Московцеві лайка заміняє й красномовство, й добродумство, й добромисність. Того й лається він— теє то, як його — віртуозно. Наші так не потраплять — путряться, стовбурчаться — а не потраплять.
Минаєш зграйку київської молодечи — коли почалася війна, їм було 5, коли настала навала — 13. Що змушує їх уважати гнилу, паскудну московську лайку за юнацький протест, за юначе самовизначення? А дівоцький, дівоче? Кришталеві голоси новорічно видзенькують: бля, бля, бля. Більше мало чого мають сказати. Бо мова таки чужа, той не виходить уже — той — віртуозно.
Чи-ж тямлять вони, що те саме слово, намісць молитви, останнім духом видиха душогуб, що йшов їх убити? Під чий ніс підносять оту свою молоденьку, гладеньку, ще не спотворену працею дулю?
Немає коментарів:
Дописати коментар