Малими ми вчилися дорослішати — дорослими вчимося маліти. Наука така: як із Шекспіра знову зробитися страдфордцем. Кажете, не Шекспір? Ну, так усі ми колись були трохи чимось і якось зберемося стати зовсім нічим. Молодша донька вже питає: "Тату, згадай, скільки тобі років?! Чого тобі ще треба?" Ой, треба, доню, треба життя повну жменю. Я ще бачу своє "по війні", ще воно мріє. Але ясно, що шекспірівську готовність уже слід у собі наковувати, насталювати. І навіть припускати те, що зразу після тебе набіжать якісь пуритани й скажуть, що завіса спускається, заслона заслонюється й театру більше не буде, бо дуже вже втомилася й ізнудилася глядацька залога.
Немає коментарів:
Дописати коментар