Хоч-би який мудрий і легкий на руку був чоловік, але нарешті натрапляє ногою на такий щабель, коли кортить мудро й легко пережити минуле життя — хоча-б на те, щоб знов побути молодим і з того щасливим. Знаючи все, що було, й де-що з того, що може бути, потрапив-би зажити жадібної втіхи намісць овочів неминучих хиб і помилок, а також ненастанного, невблаганного тілесного занепаду.
І чого-ж треба докторові Фавстові — мудрости, науки, визнання? Гай-гай! Кортить його радощів, принади, бо та, що була, чи забулася, чи не добула, чи й не здійснилася, як той казав, через не залежні від нас обставини. Ах, вигнати-б ту мудрість і науку зо спальні, вітальні, їдальні, щоб не підказували, не попереджали, не заваджли пожадливому заживанню минущих розкошів!
Немає коментарів:
Дописати коментар